Аналiз туристичних об'єктiв мого мiста

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО І ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

КАФЕДРА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО І ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

Індивідуальне завдання

Виконавець:

Студентка 1 курсу

Групи Т-20

Щурська Аліна Сергіївна

Керівник:

Зараховський Олександр Євгенович

Київ – 2020

ЗМІСТ

АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ МОГО МІСТА……………………………3

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ……………………...17

АНАЛІЗ ТУРИСТИЧНИХ ОБ’ЄКТІВ МОГО МІСТА

1. Маріупольський краєзнавчий музей 

Маріупольський краєзнавчий музей – найстаріший в Донецькій області музей краєзнавчого профілю розташований у місті Маріуполь. Основними напрямами діяльності музею: фондова, експозиційна, науково-дослідна, збірна, науково-освітня.

Нагальне питання працевлаштування інвалідів набуло особливого значення після Першої світової війни. Для його вирішення в Маріуполі було зведено Катеринославський губернський земський навчально-ремісничий будинок-притулок воїнам-інвалідам. Урочисте відкриття установи відбулося 28 листопада 1916 року майже в центрі міста. Перший поверх будинку використовувався для адміністративних потреб та проживання персоналу, другий – під навчальні класи, на третьому розташовувалися житлові кімнати учнів. Але під час революції початку 1917 року фінансування соціальних об’єктів майже припинилося, так що діяльність Будинку інвалідів поступово почала згасати, а більшовицький переворот спряв остаточному занепаду закладу. Після встановлення радянської влади в 1920-му будівлю повністю було віддано під потреби зберігача приазовських старожитностей з тридцятьма експозиційними залами, архівом, робочими кабінетами, бібліотекою. Так Будинок  інвалідів отримав шанс на друге життя у вигляді музею. Щоб відповідати духу радянського часу в 1927 і 1940 роках були проведені реконструкції будівлі. Свого теперішнього, більш автентичного вигляду будівля набула в середині 2010-х після чергової реконструкції. Маріупольський краєзнавчий музей відкрив свої двері для відвідувачів 6 лютого 1920 року за підтримки міського відділу народної освіти Маріупольської ревкому.

 Зараз експозиція Маріупольського краєзнавчого музею становить понад п’ятдесят три тисячі експонатів (з них сімнадцять тисяч книг), сформованих в чотири масштабних відділи: Природа, Історія дорадянського періоду, Радянська історія і Сучасність. Основна колекція виставлена в семи залах будівлі в самому серці старого міста поруч з руїнами синагоги. Перед входом будівлі встановлені половецькі кам’яні статуї, що датуються XII – XIII століттями (привезені в 1937- му з Богоявленки, Малої Янісолі, Ялти), дві гладкоствольні гармати чотири фунтового калібру першої половини XIX століття (надійшли в 1942-ому з Міського саду), якоря з затонулої в гавані Шмідта в 1932 році баржі “Орел”.

        За власним досвідом можу сказати, що це один з найвідоміших на сьогодні музеїв в місті Маріуполь, який користується чималим попитом у туристів. До того ж відвідування Маріупольського краєзнавчого музею – обов'язкова частина шкільної програми. Тож, якщо розглядати його як об'єкт внутрішнього туризму, то можна сказати, що він таки відповідає основним вимогам туристського продукту. Але, якщо говорити про нього, як про складову зовнішнього туристичного бізнесу, то Маріупольський краєзнавчий музей не є конкурентоспроможнім закладом.  

1. Художній музей імені Куїнджі

Маріупольці пишаються своїм земляком – Архипом Івановичем Куїнджі, ім’ям якого і названо музей мистецтвознавчого профілю, розташований в моєму місті. Його часто називають «мистецьким центром» Маріуполя, адже тут можна побачити твори світової культурної спадщини.

Будівля, в якій розташовано музей, – старовинний особняк 1902 року, виконаний в стилі північний модерн. Цей особняк – весільний подарунок голови Маріупольської земської управи Олександра Гозадінова. Після революції будинок було націоналізовано, в ньому розташовувалася історична бібліотека та партійний архів. Збереглися також відомості про довоєнний стан будівлі. На жаль, особняк почали грабувати в Громадянську війну, а довершили німці під час окупації. Тут були рідкісної краси музейні складальні паркети, дивовижні ліпні прикраси. Витвором мистецтва були різьблені дубові двері, вікна закривалися мідними віконницями. Але при відступі німці спалили будинок і його першочерговий вигляд було втрачено. Після реставрації будинку в ньому було відкрито аптечний склад. Цікаво, що ще в липні 1914 року в Маріупольську міську думу прийшов лист з Москви від Московського відділення Товариства художників імені А. І. Куїнджі, в якому місту пропонувалося десять полотен великого майстра. Однак пропозицію не було прийнято через нестачу приміщень для розміщення картин. Потім почалася Перша світова війна, тож рішення про відкриття художнього музею імені А. І. Куїнджі відкладалося протягом усього XX століття. У 1966 році Маріуполь отримав картини свого знаменитого уродженця. Міністерство культури СРСР прийняло рішення про дарування місту трьох робіт Куїнджі: етюдів «Ельбрус», «Осінь. Крим» та ескізу «Червоний захід». Проте побачити картини судилося пізніше. Адже лише в 1997  році Маріупольська міська рада прийняла рішення про передачу будівлі в комунальну власність краєзнавчого музею під майбутню філію. Після реставрації, яка затягнулася на 13 років, в будівлі 30 жовтня 2010 року було відкрито Художній музей імені Куїнджі (цікаво, що це відбулося саме через 100 років після смерті великого живописця).