Джерела інформаційного права

1. Поняття та особливості джерел інформаційного права.

Джерела права - способи формування і форми закріплення правових норм. Серед них виділяють чотири основні: звичаї, юридичні прецеденти, нормативно-правові акти, договори (міжнародні та внутрішньодержавні).

Джерела інформаційного права - зовнішні форми вираження норм інформаційного права, за допомогою яких відбуваються формування та закріплення цих норм.

Система правових актів як джерел інформаційного права не відрізняється нічим від джерел інших галузей. Вона включає систему таких нормативних актів, як закони, в тому числі таку форму закону як кодекс, укази Президента України, постанови уряду (Кабінет міністрів України), нормативні акти органів виконавчої влади, тощо.

        До джерел інформаційного права ставляться як міжнародні, так і внутрішні договори, а також ратифіковані міжнародні акти. Величезна кількість підзаконних актів стосується питань інформації, зв'язку, інформатизації. Перераховані види нормативних правових джерел інформаційного права містять, як правило, окремі норми або розділи, присвячені інформаційній проблематиці.

Живе право, тобто ситуації, що складаються в правовій сфері інформаційних процесів, що виходять за рамки однієї національної системи права в зв'язку з розвитком Інтернету та інших глобальних систем, реалізується не тільки через нормативні правові акти. .  Наприклад, Закон Великобританії "Про свободу інформації" (2000 р.) органічно включив в свою структуру такий документ, як Практичний кодекс доступу до урядової інформації.

Ще більш виразно сумісність моральних і правових норм помітна в сфері регулювання інформації в ЗМІ. Наприклад, положення Тулуарскоі декларації 1981 р., прийнятої керівниками незалежних інформаційних структур 20 країн, що передбачає можливість застосування на добровільній основі Кодексу морально-етичних норм журналістів, які формулюють самі журналісти.

Джерелами нормативної основи в інформаційній сфері відносин є також техніко-правові норми, тобто стандарти державні та міжнародні. Теоретично зв'язок джерел права і таких норм, як стандарти, в теорії права вирішується
неоднозначно. Одні розглядають стандарт як виключно нормативний технічний акт, інші ж вважають, що стандарт - юридико-технічний акт.

Недотримання або порушення правил, встановлених державними стандартами, є злочином кримінального характеру або проступком адміністративного характеру. Незважаючи на безліч норм, що відносяться до сфери інформаційних відносин, ще не можна сказати, що вся сукупність джерел нормативного характеру вже сформувала систему цього законодавства. Інформаційне право - наймолодша галузь права і система її джерел, особливо законодавства, тільки починає формуватися. Цим можна пояснити і той факт, що ще багато сторін відносин в інформаційній сфері регулюються навичками, звичаями, традиційно склалися правилами, а багато сторін цієї сфери взагалі не врегульовані.

1. Конституційні основи інформаційного права.

Конституція України відповідно до вже існуючих тенденцій основоположних міжнародно-правових актів у галузі прав людини дає право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Це виражено нормах різних частин статті 34 з правом кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, визначивши їх самостійність.  З огляду на те, що до основних структурних елементів права на інформацію Основний Закон включає низку правоможливостей, можна вважати, що назване право є комплексним.

Водночас, змістовними складовими інших конституційних прав і свобод закріплені такі, зокрема, права як: право давати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації; право кожного громадянина на доступ до відомостей про себе (крім тих, що становлять захищену законом таємницю) в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях; право кожного перевіряти достовірність інформації про себе і членів своєї сім’ї; право спростовувати недостовірні відомості в судовому порядку; право вимагати вилучення будь-якої інформації про себе; право кожного на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе і членів своєї сім’ї ; право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції ; право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища (право на екологічну інформацію), про якість харчових продуктів і предметів побуту  та інші, які певним чином можна визначити як саме «інформаційні права».