Міжнародні джерела адміністративного права

Озарко Назарій-Ростислав Любомирович

Студент III курсу групи КЮС 2017

факультет права

Коледж  ПВНЗ Університет Короля Данила

Науковий керівник: асист. Мельнович М.С

(м. Івано-Франківськ, Україна)

Міжнародні джерела адміністративного права

Сучасна Україна переживає період процесу інтеграції до європейського правового простору. Цей процес супроводжується широкомасштабним реформуванням усієї правової системи. Це, зокрема, впливає і на оновлення вітчизняної адміністративноправової доктрини.

Саме зміни в адміністративному праві актуалізують проблему систематизації джерел права цієї галузі. Так, у радянські та пострадянські часи, до системи джерел адміністративного права відносили лише акти правотворчості органів державної влади, які містять в собі адміністративно-правові норми. Водночас, в українській адміністративній науці коло джерел не вичерпується актами законодавства, а спостерігається тенденція до їх розширення за допомогою, так званих, «не законодавчих» джерел. Та до того ж, на теперішній час, немає єдиного підходу серед науковців щодо складових елементів системи джерел цієї галузі. [5 с.1]

Особливістю адміністративного права є різноманітність і значна кількість його джерел. Це обумовлено тим, що нормами зазначеної галузі регламентується широке коло суспільних відносин. Разом з тим, джерела адміністративного права складають систему логічно й послідовно розміщених актів, оскільки всі вони співпорядковані. Співпорядкування джерел виражається в наступному:

1) всі вони ґрунтуються на нормах Конституції і законів України, які мають вищу юридичну силу;

2) джерела — нормативні акти органів виконавчої влади усіх ланок слугують юридичною базою для джерел — нормативних актів, які приймають нижчі органи виконавчої влади;

3) джерела — нормативні акти вищих органів виконавчої влади характеризуються більшим масштабом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів;

4) джерела — нормативні акти галузевого (відомчого) характеру грунтуються на джерелах загального характеру. [3]

Крім нормативно-правових актів державних органів, окремим видом джерел адміністративного права є міжнародні угоди (договори) України та міжнародно-правові акти, що ратифіковані Верховною Радою України. У Конституції України питанню міжнародних договорів присвячено статтю  9, у якій зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Варто зауважити, що й Кабінет Міністрів України, і міністерства й інші центральні органи виконавчої влади також уповноважені укладати міжнародні договори, які не потребують згоди Верховної Ради України для набуття ними чинності. Проте правова природа таких договорів Конституцією України не визначається. [6 c.2]

Безумовно, міжнародний договір є важливим джерелом адміністративного права. У системі норм національного законодавства,  в «ієрархічній піраміді», це джерело знаходиться на наступній сходинці після Конституції України. В адміністративно-правовій сфері ці акти регулюють: правовий статус іноземців та осіб без громадянства, захист прав людини і громадянина, охорони природи, культурної спадщини, порядок перетину державного кордону, взаємодії прикордонних військ та митних служб суміжних держав, міжнародного сполучення, співробітництва у різних галузях народного господарства, боротьби із злочинністю.  [5 с.7]

Основою всієї правової системи ЄС , на яких грунтується весь комплекс правових відносин є джерела права Європейського Союзу. До них належать основні принципи права ЄС, судові справи суду ЄС, право зовнішніх відносин, що загалом формують Правовий доробок Спільноти. Більшість Європейських дослідників дотримуються думки про те, що джерела права ЄС поділяються на первинні ( або основні ) та вторинні. Існують також думки про доповнення цієї типології категорією Додаткові джерела. [1]

Правові акти Європейського Союзу як джерело адміністративного права України, присутні у багатьох галузях суспільних відносин.