Призначення кримінальної відповідальності на різних стадіях вчинення умисного злочину

Вступ

На сьогоднішній час актуальною проблемою є призначення кримінальної відповідальності на різних стадіях вчинення умисного злочину. Оскільки

Стосовно стадій вчинення умисного злочину можемо знайти багато літератури, до якої належать, наукові статті, підручники та навчальні посібники багатьох сучасних вітчизняних криміналістів. Серед яких відомі: Ю.В. Александров, В.А. Клименко, М.І. Бажанов, О.М. Омельчук, М.І. Мельник, В.О. Кузнєцов, Н.В. Чернишова, П.Л. Фріс, Ж.Ю. Половніков.

Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину - певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості.

1. У житті особа, яка має намір вчинити злочин (скажімо, крадіжку чужого майна), в одних випадках зразу його скоює (наприклад, проникає на склад, таємно заволодіває майном і виносить його за територію підприємства), в інших - попередньо готується до його вчинення (наприклад, готує відмички, з'ясовує час, коли біля складу немає сторожа, тощо), або ж розпочинає вчиняти злочин, тобто робить спробу проникнути на склад, але відкрити замки відмичками їй не вдається. У двох останніх випадках злочин довести до кінця не вдається. Проте суспільна небезпека цих дій є однозначною. У зв'язку з цим кримінальне законодавство встановлює кримінальну відповідальність не тільки за вчинення закінченого злочину, а й за суспільно небезпечні діяння, які являють собою незакінчену злочинну діяльність. Як і будь-яка інша діяльність людини, процес учинення злочину триває у часі, а тому може лишитись недоведеним винною особою до кінця. У таких випадках постає питання про те на якій саме стадії вчинення злочину було припинено злочинну діяльність.

Розвиток умисного злочину від підготовчих дій до дій, за якими настає шкідливий наслідок, залежить від багатьох причин, пов'язаних як з небезпечністю злочину, що вчиняється, так і з намірами та метою злочинця.

Звернувшись до саме історії розвитку теми стадій вчинення злочину можна знайти першим вітчизняний нормативний акт, який виділяв стадії скоєння злочину, цим актом було «Уложение» 1845 p., яке розглядало стадії у другому розділі – “О умысле, о приготовлении к преступлению о покушении на оное и о совершении преступления” (статті 8-12). При цьому виділяли виявлення умислу, готування, замах та вчинений злочин. Одним з перших, хто дослідив ці стадії у вітчизняній науковій літературі, був В. Д. Спасович. У радянському законодавстві питання про відповідальність за вчинення дій на різних стадіях розвитку злочину вперше знайшло своє нормативне вирішення в «Руководящих началах» 1919 р. відділ четвертий яких був спеціально присвячений їх аналізу. При цьому виділялись три стадії – готування, замах та закінчений злочин. За загальним правилом дії, що утворювали будь-яку з цих стадій, передбачали кримінальну відповідальність. Було встановлено, що на рівень репресії не впливає рівень реалізації (стадії) злочинного наміру.

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. та КК України 1960 р. як стадії скоєння злочину визначали готування до злочину та замах на злочин (ст. 17 КК України 1960р.). При цьому поняття закінченого злочину нормативно не було врегульовано, а виводилось виключно теоретично. Питання про караність діянь, припинених на різних стадіях, законодавчо не закріплювалось (хоча практика сама їх виробила - готування каралось більш м'яко, ніж замах, а замах - більш м'яко, ніж закінчений злочин). Також що стосується саме визначення стадій вчинення злочину можна знайти декілька досліджень таких вчених:  В.Д. Іванова та А. В. Шевчука.