Теоретико-правова характеристика кримiнальних проступкiв

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

1. Становлення категорії проступку в кримінально-правовій системі

Одним з основних напрямків реформування кримынального законодавства, визначених в «Концепції реформування кримінальної юстиції» (далі — Концепція), є впровадження кримінального (підсудного) проступку [ 1].

Ми вважаємо,що термін « кримінальний проступок» є найбільш розумним способом вираження діяння,  яке покликане трактуватися інакше , ніж злочин, і термін « кримінальне правопорушення» слід використовувати для позначення діяння,  що поєднуватиме злочин та кримінальний проступок.

Належність територій сучасної України до різних державних утворень призвела до того, що на різних територіях поділ кримінального діяння та термінологія були різні. Так за Кримінальним кодексом, розробленим криміналістом Зоненвельдом, що діяв із 1796 року до 1852 року на території Буковини, Закарпаття, Галичини, які на той час перебували у складі Австро-Угорської імперії, використовувався термін «провина» [2] .

В. Спасович класифікував злочини у Зводі законів класифікував на злочини і проступки [3].  Останні ст. 2 закріпила як порушення правил для охорони визначених законами прав або громадської або ж особистої безпеки або користі .

Не вдаючись до детального вивчення визнання умов злочину малозначним, відмінності чи тотожності цього поняття із інститутом звільнення від кримінальної відповідальності та покарання на початку 1970 років та сучасним розумінням вказаних інститутів, можуть привести до багатьох висновків.

Перш за все, поведінка, яка за певних умов тягне за собою звільнення від кримінальної відповідальності, зараз перетворена в адміністративне правопорушення (проступки) (ст. 51 «Дрібна крадіжка» КУпАП) або декриміналізовані;

По-друге, малозначні злочини в сучасній кримінально-правовій доктрині (згідно із ч. 2 ст. 11 КК України) не визнаються злочинами.

В першій редакції Концепції, затвердженою Національною комісією із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, від 24.04.2007 року під назвою «Концепція державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні» інший вид кримінального діяння пропонувалось називати «кримінальний проступок». В той же час діяння, що поєднує злочин та кримінальний проступок, в Концепції визначається як кримінально каране діяння, то як кримінальне правопорушення [4].

Крім того, за положеннями Концепції до виду кримінального діяння слід відносити злочини невеликої тяжкості та деякі види адміністративних правопорушень (проступків), які розглядаються в судовому порядку.

Слід погодитися з тим, що через негативний етимологічний настрій досудового слідства та дізнання введення кримінального проступку має певні труднощі[6].

Ми вважаємо, що використання терміна «кримінальний проступок» є найбільш розумним. Термін «проступок» вказує на зв'язок із іншими видами правопорушень, а частина «кримінальний» на зв'язок із злочином.

Така поведінка повинна поєднувати кримінальний проступок, як діяння, якому характерні ознаки інших правопорушень, та злочин, то , щоб  позначити вказаний вид діяння необхідно використовувати термін «кримінальне правопорушення».

Розмежування  кримінального діяння на кримінального проступку може видатись доволі складним. Диференціація в них  злочину як терміна «злочин», який згадується в ст. ст. 6, ЗО, 31, 34, 39, 60, 62, 76, 92 (п. 22), 111 Конституції України як такий, що визначає один вид відповідальності [7].

Але за змістом п.1.1. резолютивної та останнього абзацу п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-22/2001 № 7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 року  , зміст п. 22 ст. 92 Конституції України вказує, що підстави та загальні засади кримінальної відповідальності мають визначатися законами, а не підзаконними актами [8]. Тобто впровадження зазначеної термінології повинно відповідати термінології, використаній в Конституції України.