Моделі та досвід розвинених країн у розв’язанні проблем питань зайнятості, безробіття, допомоги безробітним

«Моделі та досвід розвинених країн у розв’язанні проблем питань зайнятості, безробіття, допомоги безробітним»

    Створена у квітні 1919 р. як автономна організація Ліги Націй із затвердженням її Статуту як частини ХІІІ Версальського договору, у 1946 р. МОП – перша спеціалізована установа ООН. Мета цієї організації – сприяння встановленню міцного миру через підтримку соціальної справедливості; поліпшення умов праці та підвищення життєвого рівня внаслідок вжиття міжнародних заходів зі сприяння встановленню економічної та соціальної стабільності. Для досягнення цієї мети МОП скликає конференції за участю представників урядів, профспілок і підприємців для розроблення рекомендацій щодо міжнародних мінімальних норм та міжнародних конвенцій про працю з питань прав людини, свободи асоціацій, заробітної плати, тривалості робочого дня, мінімального віку для прийняття на роботу; умов праці різних категорій працівників; компенсації в разі нещасних випадків на виробництві, соціального страхування; оплачуваних відпусток, охорони праці, працевлаштування, трудової інспекції. Отже, МОП – це тристороння організація, яку представляють працівники, роботодавці та державні органи з рівними правами під час прийняття рішень. Результати цієї співпраці щорічно обговорюються на тристоронній конференції. Завдяки діяльності цієї організації та покращенню комунікації в усьому світі люди дедалі більше усвідомлюють відмінності умов праці в різних країнах. Свою діяльність МОП розпочала з прийняттям Конвенції, яка регулює ринок праці. Так, уже в 1919 р. на першій сесії МОП було прийнято Конвенцію про обмеження з 1921 р. робочого дня на промислових підприємствах – 8 год. на день, або 48 год. на тиждень, але вона в той час не була ратифікована всіма державами. Нині в більшості розвинених країн ринкової економіки законодавчо визначений 8-годинний день, а в деяких країнах встановлений 36-40-годинний робочий тиждень (наприклад, у Франції, Україні, а також у США). Україна вступила до МОП у квітні 1954 р., перебуваючи у складі Радянського Союзу. Міжнародні трудові норми України викладені у конвенціях, рекомендаціях МОП, угодах: Конвенції 158 МОП, Рекомендації 166 МОП "Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця", Конвенції 154 МОП, Рекомендації 163 МОП "Про сприяння колективним договорам", Конвенції 168 МОП "Про сприяння зайнятості та захисту від безробіття", Конвенції 98 МОП "Про застосування принципів права на організацію і введення колективних договорів". Багато конвенцій, розроблених і прийнятих на конференціях МОП, спрямована на ліквідацію різних форм дискримінації іноземної робочої сили. Більшість країн світу, в тій чи іншій формі, долучили до своїх законів положення, що відповідають вимогам конвенцій МОП. Україна за роки незалежності ратифікувала Конвенції та Рекомендації МОП з основних проблем відтворення та використання економічно активного населення. Завдяки МОП та іншим чинникам створився гнучкий ринок праці.

   Створення гнучкого ринку праці є об'єктивною передумовою розвитку економіки останніх десятиліть. Потреба в такому заході зумовлена посиленням виробничої гнучкості, внаслідок якої здійснюється диверсифікація виробництва, збільшуються дрібні виробничі одиниці, зростає кількість мобільних малих підприємств, орієнтованих на споживача, розвиваються підрядні форми праці. У межах цієї системи широко використовуються різноманітні гнучкі форми заробітної плати, зайнятості та організації робочого часу. Важливе значення мають також гнучкість використання робочої сили, її мобільність між підприємствами, в межах підприємств, між професіями, а також залучення трудящих у господарські справи фірми. Водночас ускладнюється розв'язання соціальних проблем: посилюється нестабільність стану тимчасово зайнятих і працюючих в умовах гнучких режимів робочого часу, скорочується кількість трудящих, які мають право на одержання допомоги і виплат по соціальному забезпеченню, а також непромі заходи впливу на зайнятість (інвестування найбільш перспективних або трудомістких галузей через дешевий кредит для приватних капіталовкладень, через механізм банківської системи; зміни структури оподаткування через скорочення частки податків, які стягуються із загальної суми заробітної плати та внесків у фонди соціального страхування і збільшення частки податків на основний капітал і додану вартість;віддання переваг виробничому капіталу перед фінансовим і виплатою дивідендів).