Доба Просвітництва, її сутність, генеза і витоки. Передумови винекнення ідеї Просвітництва

Зміст

Зміст        2

Вступ        3

Розділ 1. Доба Просвітництва, її сутність, генеза і витоки. Передумови винекнення ідеї Просвітництва.        5

Розділ 2. Головні супільні, політичні ідейні постулати представників філософії Просвітництва.        9

Розділ 3. Велика французька революція, як встановлення гасел ідей Просвітництва        19

Висновок        24

Список використаної літературу        26

Вступ

Актуальність дослідження. Дослідження теми Просвітництва є актульним і досі, оскільки ця епоха залишила помітний слід у філософській думці. І сьогодні у багатьох філософських підходах можна простежити основні ідеї європейського просвітництва, адже потяг до вивчення і розвитку прекрасного в людині, явище вічне.                                                                                                                            

Мета курсової роботи полягає у комплексному дослідженні ідейних тенденцій мислителів епохи Просвітництва, генезу і передумови їх виникнення. Іноваційність та революційність ідей, які залишили помітний відбиток у європейському мислені   на суспільство, релігію, державу та людини в ній. Відмітити прогресивність ідей цієї епохи і їх революційність в розумінні людини, як унікальної істоти, головним інструментом якої є розум, а головна цінність -свобода.                                                                                        Виходячи з поставленої мети, в курсовій роботі вирішуються такі основні дослідницькі завдання:                                                                             -

• визначити сутність поняття «просвітництво», його генезу і передумову виникнення в різних країнах Європи.                                        
• виділити основні ідеї епохи Просвітництва на людину, державу, суспільство.
• Проаналізувати вплив основних мислителів епохи, та їх ідеї.
• означити і описати Велику французьку революцію, як  революцію, яка відбулась під  ідейними постулатами Просвітництва.

Об’єктом курсової роботи є епоха Просвітництва, чому і як вона виникла в різних країнах Європи, головні її представники. Своєю чергою, предметом дослідження є головні ідейні інтенції мислителів цієї епохи. Французька революція, як подія, що відбувалась під впливом і  постулатами Просвітництва.

Методологічною основою дослідження став аналіз статей, книжок про добу Просвітництва, її розвиток  в різних країнах Європи.  Вчення головних ідеологів цієї епохи їх поглядів на державу, суспільтво та роль людини в них.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в аналізі та синтезі головних ідейних тенденцій епохи Просвітницва, їх новаторство в європейській історії, а практичне значення - у можливості їх застосування для дослідження розвитку Європи XVII —XVIII ст. в контексті ідей мислителів цих століть.

Структура роботи відповідає меті і завданням дослідження. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, а також списку джерел, використаних у процесі її написання.

Розділ 1. Доба Просвітництва, її сутність, генеза і витоки. Передумови винекнення ідеї Просвітництва.

Спочатку потрібно розібратись у витоку поняття феномину «просвітництво». Спершу цей термін використали Вольтер та Йоганн-Готфрід Гердер, остаточно це слова закріпилось  після статті Канта, у праці «Що таке Просвітництво?» (1874). Просвітництво - явище досить складне і багатогранне. У широкому значенні під цим терміном розуміється просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, науки, мистецтва. У вузькому, історико - культурному значенні цей термін використовується для означення ідейного руху ,що мав місце у країнах Європи під гаслом подолання закостенілих форм, соціального-політичного, соціально-економічного і соціально - культурного життя в ім’я ідеї всебічного соціального прогресу. У XVII ст. на всій культурі Європи позначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейській культурі ідеології постійного соціального прогресу [1].                Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій половині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. У XVIII ст. воно поступово охопило всі країни континенту, але проявилося в них з різною масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-політичного становища тієї або іншої країни [2]. Англія, Франція, Німеччина - провідні країни, діючі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значимістю і глибиною. Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Але для всіх держав, головною метою часу було прагнення до знищення феодалізму.                                                 Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, справедливості, рівності. Просвітництво в залежності від різних країн мало свою специфіку та відмінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме виходячи із специфічних умов історичного розвитку західноєвропейських країн в добу Просвітництва традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура, мистецтво і устрій кожної з них сформувався по своєму з своїми особливостями та відмінностями. Разом з тим у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.                                                                        Як ідеологічна течія Просвітництва було явищем всеохоплюючим, таким, що знайшло вираження в різних сферах духовного життя - політиці і соціології, філософії , естетиці, літературі, мистецтві, педагогіці тощо. У кожній з цих сфер проявилася характерна для багатьох просвітителів багатогранність і енциклопедичність, яка продовжує традиції ренесансної культури. Поширені були такі випадки, коли провідні діячі епохи з успіхом виступали як філософи, громадські діячі, учені в різних галузях знань, теоретики мистецтва й письменники. Прикладом може слугувати діяльність Вольтера, Монтеск´є, Гельвеція, Дідро, Руссо - у Франції; Локка, Шефтс-бері, Свіфта, Фільдінга - в Англії; Вінкельмана, Лессінга, Гердера, Міллера, Гете - у Німеччині.                        У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереженні старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. У Німеччині рух Просвітництва зв'язаний з діяльністю Х. Вольфа, Й. Гердера, Г. Лессінга й ін. Якщо мати на увазі популяризацію наук і поширення знань, то тут особливу роль відіграє діяльність Х. Вольфа. Хоча епоха Просвітництва тут була у своєму прояві пасивнішою ніж у Франції та Англіі, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля витоків якої стояв Іммануїл Кант.                                                                                                         Якщо розглядати просвітництво у Франції, там воно досягло свого розквіту в середині XVIII ст. і завершилось Великою французькою буржуазною революцією, яка відбулася під гаслами свободи, рівності і братерства. Саме у Франції в руслі демократичного просвітництва зароджується ідея створення "Енциклопедії, чи тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", енциклопедії, які у простій і дохідливій формі (а не у формі наукових трактатів) знайомила читачів з найважливішими досягненнями наук, мистецтв і ремесел. Просвітники Франції зробили внесок у розроблення теоретичних засад суспільного прогресу, який став гегемоном духовного життя Європи. Франції доби Просвітництва набрала безкомпромісних та різких форм у боротьбі між феодалізмом  і антифеодальними силами [1],[4].                                                Як я вже згадували вище, ідеї просвітництва виникли у Англії. Це країна найбільш древніх і міцних політичних традицій, саме завдякі ідеям просвітництва Англія перетворилась із монархії - в конституційну монархію. Саме такий державний устрій остаточно сформувався в Англії після перемоги «Славної революції». Біля витоків англійського Просвітництва стояли видатні мислителі, насамперед Джон Локк (1632-1704) і Томас Гоббс (1588-1679).        Англійське Просвітництво відрізнялось від французького обмеженістю і поміркованістю своїх цілей, ідей. Це було обумовлено консервативністю англійців і бажанням зберегти соціальну стабільність. Англійська буржуазна революція XVII ст. виступала в релігійній оболонці , її ідеологічним принципом був пуританізм, який протистояв пануючій англіканській церкві і королівському абсолютизму. Для тодішньої Англії була характерна боротьба з традиційним релігійним світосприйманням, що стримувало вільний розвиток наук про природу, про людину і суспільство.                                                         Ідейною формою вільнодумства в Європі з перших десятиліть XVIII ст. стає деїзм. Деїзм ще не відкидає Бога як творця всієї живої і неживої природи, але в рамках деїзму жорстоко постулюється, що це творіння світу вже здійснилося, що після цього акта творіння Бог не втручається в природу: тепер природа нічим зовнішнім не визначається і тепер причини і пояснення всіх подій і процесів у ній варто шукати тільки в ній самій, у її власних закономірностях. Це був істотний крок на шляху до науки, вільної від пут традиційних релігійних забобонів.                                                                Завершенням цих суспільних перетрубацій став класовий компроміс 1688-1689 рр. Буржуазія поділилася владою з новим дворянством, залучивши останнє до буржуазного способу ведення господарства, що також наклало свій відбиток на характер просвітницької ідеології в Англії. Англійське просвітництво було просвітництвом для обраних, носило аристократичний характер [3],[4].                                                                                 Просвітництво - це еволюційний етап в розвитку цивілізацій, перехід від традиційного до індустріального суспільства. Підчас цієї доби відбулося встановлення капіталізму, лібералізму та основ демократії. Головною рисою цієї епохи стала самоіндентифікація  людини, як унікальної істототи, головним інструментом якої є розум.                                                                         Доба Просвітництва - це епоха «царства розуму». Також однією з провідних ідей цієї доби - є теорія природнього права, тобто рівність всіх людей від народження, засудження аристократичного ладу, титульної спадковості та релігії, як єдиної сакральної ідеї про місце особистості у виробничо-правових відносинах. Тим самим завдяки цим новітнім постулатам відбулося надломлення старої феодальної системи організації суспільства, яка панувала не одну епоху. В добу Просвітництва відбулось засудження держави, як системи, яка тісно взаємодіє з однією релігією. На переконання просвітителів держава повинна бути терпимою до усіх релігій, що мало послабити вплив церкви і призвести до утворення “світської держави”. Ці ідейні принципи використовуються зараз в усіх передових державах Європи і світу [4],[5].