Iсторичнi полiтики: досвiд для Украiни

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА НА ТЕМУ:

«ІСТОРИЧНІ ПОЛІТИКИ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ»

Зміст

Вступ

Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації подій минулого як найбільш автентичні історичним реаліям і транслювати їх як домінуючий нарратив. Історична політика має три функції:

1. символічну (надання значущості події);
2. інтерпретативну (трактування події для потреб поточної політики); 3. ідентифікаційну (вплив на формування національної ідентичності). Історична політика – це вибір та поширення політичними силами системи суспільно-політичних цінностей.

Основною задачою являється, проаналізувати становлення історичної політики в різних країнах і як їх довід може допомогти Україні у розвитку власної історичної політики.

Історична політика Польщі

 Поляки проявляють неабиякий інтерес до минулого своєї країни. Це добре ілюструють результати соціологічного опитування 2007 р. Інтерес до історії виявили 61 % опитуваних, а 31 % респондентів вважають свою національну історію не тільки важливою і потрібною, але й предметом гордості їхньої нації. Польща є країною, для якої характерні героїзація пам’яті та уявлення польської історії як історії жертовної нації. У науковій історіографії, у художній літературі минуле Польщі розглядається у контексті категорії «жертва». Зокрема робиться акцент на таких історичних етапах та подіях: поділи Польщі у XVIII ст., коли під загрозу було поставлено подальше існування польського народу; припинення процесу становлення та розвитку

Переломним моментом у польській історичній пам’яті є період відновлення незалежності, котру мали польські громадяни протягом двадцять з невеликим років. Як зазначає Й.Андрихович-Скшеба, «події 1914–1920 рр. стали важливим елементом в майбутньому для формування історичної відмінності від інших в процесі боротьби під час Другої світової війни». Основним джерелом формування історичної свідомості в той час були художня література та історичні повісті. Це призвело до міфологізації історичного минулого та формування винятковості польської нації.

Суть історичної політики Польщі полягає в укоріненні моделі минулого, розвитку патріотизму і забутті ганебних подій. Виконання цих функції покладено на Інститут національної пам’яті (ІНП), що діє з 1998 р. На думку дослідника Даріуша Столі, ІНП «став найбільш помітним та впливовим державним інститутом сучасної Польщі». Важливим напрямом роботи ІНП є робота у сфері освіти. Також проводяться заходи, присвячені історичним подіям та героям польського народу як в країні,так і за кордоном.

ІНП в Польщі (Instytut Pamięci Narodowej – Komisja Ścigania Zbrodni przeciwko Narodowi Polskiemu) – польська державна науково-дослідницька, архівна і люстраційна установа, яка займається зібранням і опрацюванням документів органів державної безпеки в хронологічному діапазоні з 22 липня 1944 р. по 31 липня 1990 р., проводить розслідування злочинів нацистського та комуністичного режимів, а також здійснює освітню діяльність . Інститут постав 18 грудня 1998 року на базі інфраструктури Державної головної комісії вивчення гітлерівських злочинів, створеної ще після Другої світової війни. ІНП є органом виконавчої влади й має статус науково-дослідницького інституту з функціями слідства й звинувачення. Він керується «Законом про ІНП» від 18 грудня 1998 р. і «Законом про розкриття інформації, яка міститься в документах державних служб безпеки періоду 1944-1990 рр. та змісту цих документів» від 18 жовтня 2006 р. Статут ІНП прийнятий 1 серпня 2012 року.

У структурі ІНП діють чотири різнопланові вертикалі (так звані «піони»): Комісія розслідування злочинів проти польського народу, Бюро надання та архівації документів ( у його розпорядженні знаходиться близько 80 км полиць з документами), Бюро публічної освіти, Бюро люстрацій. Окрім центрального управління у Варшаві діє 11 регіональних відділів або управлінь ( у Вроцлаві, Варшаві, Щецині, Кракові, Катовіцах, Любліні, Гданську, Лодзі, Білостоку, Познані, Жешуві) і 7 делегатур в окремих містах (Ґожув Великопольський, Ополе, Радом, Ольштин, Кошалін, Кельце, Бидгощ). Загалом там працює близько 2119 осіб, з них 370 – в архіві. Особливе місце належить прокурорським співробітникам (їх 135, без врахування допоміжного персоналу), головне завдання яких полягає у під- готовці матеріалів для люстрацій. Закон про люстрацію в Польщі був прийнятий у квітні 1997 р., на основі чого претенденти на зайняття майже 26 тис. посад у державних органах були зобов’язані декларувати своє спів- робітництво зі спецслужбами Польської Народної Республіки, якщо воно мало місце у минулому. У випадку приховування факту агентурної співп- раці закон передбачав санкції, а чесне зізнання не тягнуло за собою жодних негативних правових наслідків. Закон про люстрацію поширювався тільки на колишніх секретних працівників спецслужб, але жодним чином не стосувався керівників ПНР і її силових відомств. Загалом було розглянуто 7,5 тис. люстраційних справ, зроблено 87 висновків про введення в оману слідства у процесі люстрації й на цій підставі винесено 38 вироків. На утримання ІНП у державному бюджеті на 2012 р. передбачалося 223,2 млн злотих (приблизно 70 млн доларів).