Михайлiвський Золотоверхий Монастир - визначна памятка сакрального мистецтва Украiни

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ МОНАСТИР  –  ВИЗНАЧНА ПАМ’ЯТКА САКРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ.

Актуальність теми полягає в тому, що Золотоверхий Михайлівський монастир – зразок сакральної культури, архітектури,історичності, в контексті сучасних подій, спрямованих на утворення незалежності України, потребує нового висвітлення. Його значення особливо зросло після революції гідності, як святині, що захищала і благословляла героїв Майдану. Сьогодні він є символом святості для воїнів АТО, для всіх українців і туристів з усіх країн світу.                Мета – розкрити роль і значення Михайлівського Золотоверхого монастиря, як великої духовної святині України.                                                В Михайлівському Золотоверхому монастирі зберігаються сучасні сакральні цінності – обереги нашого народу. Зокрема, ікона св. Миколая, яку в грудні 2014 р. в зоні АТО, в руїнах населеного пункту Орлівка біля Донецького аеропорту, знайшли бійці 9 роти 122 – го  Окремого Десантно – Штурмового батальйону. На початку лютого 2015 р. група з дванадцяти бійців під керівництвом лейтенанта Бугеля («дванадцять апостолів», як їх називало командування), зайняла оборону на окраїні селища Опитне. Більше місяця дванадцять бійців боронили територіальну цілісність України, виконуючи бойові завдання. Завдяки іконі – оберегу, вони відчували захист і допомогу в тяжкі хвилини ворожих обстрілів. Ікону до монастиря було передано капеланом О. Миколаєм за заповітом бійця Свідерського Дмитра Олександровича уродженця міста Рівно, який загинув у двадцятирічному віці під Авдієвкою. Указом Президента України № 461/2015 від 31 липня 2015 р. [1]. За особливу мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно), та нагородили знаком « За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Ікона – оберіг Миколая чудотворця знаходиться в Михайлівському монастирі на реставрації, після якої займе в ньому почесне місце.

Михайлівський Золотоверхий монастир, який має велике значення для середньовіччя і сучасної української історії, розташований в центі Києва на високих кучах. Перша задокументована згадка про нього зустрічається в літописі і в ній розповідається, як князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава  Мудрого, 11 липня 1106 р. поряд з монастирем св. Дмитра і церквою св. Петра  започаткував будівництво нового кам’яного храму на честь святого Архістратига  Михайла. До 1093 р. це була невелика  дерев’яна церква, відкриття якої приписують київському Митрополиту Михайлу. Тільки після того, як на київському престолі опинився Святополк II Ізяслав, замість дерев’яної церкви збудували кам’яну, його поховали у зведеному ним храмі.

Золотоверхий собор назвали тому, що в той період це була єдина церква в Києві із позолоченим куполом. Всередині він був оздоблений мармуром, мозаїкою, прикрашений дорогоцінними іконами. У 1103 р. до Києва з Константинополя було передано мощі Святої Великомучениці Варвари, які стали головною святиню собору. У 1240 р. він постраждав від навали татаро – монгольських завойовників – був розграбований і частково зруйнований ордами хана Батия [3].

На початку XVII ст. були проведені роботи з перебудови храму, у 1746 р. кількість куполів збільшилася до десяти. У XIX ст. велися активні роботи з приведення храму в «благоліпний вигляд». Особливу повагу Михайлівський Золотоверхий  Собор здобув завдяки прекрасним фрескам і мозаїкам. Мистецтвознавці вважають, що це новий етап розвитку церковного живопису Київської Русі. Мозаїки називають «мерехтливими». Засновником цієї нової мистецької школи визначають ченця Києво – Печерського Монастиря Алипія, про майстерність якого складали легенди. У деяких місцях собору на стінах були нанесені графіті, подібні до графіті Софіївського храму [5].                        Собор був центром Михайлівського монастиря, який постійно розширювався. Найбільші зміни відбулися протягом  XVII - XVIII століть. Великий внесок у його розвиток в різні періоди внесли українські гетьмани: Богдан Хмельницький надав кошти для обновлення позолоти на центральному куполі, гетьман Скоропадський на облаштування нового іконостасу, а Іван Мазепа пожертвував панікадило та срібну скриньку для мощей святої Варвари [2]. У той період при кожному великому монастирі були приміщення для розміщення прочан – первістки сучасних готелів. При Михайлівському монастирі існувало декілька старих дерев’яних гостьових будиночків. Після 1847 р. під керівництвом настоятеля монастиря  Преосвященного Аполінарія було збудовано двоповерховий дерев’яний готельний корпус,  а також зібрано кошти для будівництва кам’яного будинку [4]. Під час перебування Преосвященного Аполінарія на посаді настоятеля монастиря вперше позолотили куполи на трапезній церкві. Ремонт центрального храму обійшовся у 30 тисяч карбованців. Частина витрат була покрита за рахунок монастиря, але основну частину становили пожертви [2].

З приходом в Україну радянської влади майно Михайлівського монастиря, починаючи з 1919 р. піддавалося націоналізації, а у 1935 р. почалося його руйнування. Частина фресок і фрагменти мозаїчних полотен залишилися цілими – їх зняли вчені перед знищенням  історичної  пам’ятки.  17 серпня  1937 р. Михайлівський Золотоверхий собор було підірвано.

Наприкінці XX ст. було проведено грандіозну й кропітку роботу з відбудови собору і монастиря. Істориками, художниками, скульпторами, різьбярами по дереву довелося вивчати прадавні технічні техніки. Архітектори, інженери й конструктори так зробили свій внесок у його відтворення. Реставрацію собору завершили  у 1998 році, а офіційне відкриття відбулося 30 травня 1999 р. Навесні 2000 р. для відвідування і богослужіння відкрили центральну частину собору,  а на початку 2001 р. Варваринський та   і Катеринінський бокові вівтарі.

На дзвіниці собору встановлено унікальний клавішно – дзвоний інструмент – карильон. Спеціально підготовлений музикант може виконувати на карильоні  мелодії різної складності. На території, що прилягає до Михайлівського  собору розташовуються Київські духовні школи УПЦ КП [3].

Михайлівський Золотоверхий Монастир відіграв значну роль у новітній історії України. Під час силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 р. частина його учасників знайшла прихисток на його території [6,7,8,9]. Під час сутичок з «Беркутом» у соборі двічі (вперше 30 листопада 2013 р. і вдруге – 19 лютого 2014 р.) [6,7], переховувалися мітингувальники, які розбивали там тимчасовий штаб. Семінаристи допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду.                                                                                                  Один з них згадував: «  До 1 грудня ми залишались єдиним місцем для відпочинку та сну немісцевих учасників протесту. Я зв’язався з патріархом (Філаретом), щоб отримати благословення і вже офіційно мати право розміщувати тут людей. Святіший благословив, оскільки храм Божий має бути відчинений для всіх. При цьому ми все ж подзвонили у управління МВС і запитали, чи не буде тут якихось провокацій з боку правоохоронців. Нас запевнили, що міліція на територію монастиря не зайде. Щоправда запитали, чому ми прихистили людей і стаємо на бік певних політичних сил. Ми пояснили, що не маємо жодного відношення до політики, просто допомагаємо тим, хто просить; це місія церкви [7]».                                                                У неділю частина мітингувальників переїхала до будинку профспілок, кожну ніч собор заповнювався  людьми. Студенти семінарії і церковнослужителі продовжували всю ніч відправляти богослужіння.                  У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох, до цього таке востаннє відбулося  у 1240 році, під час Монголо-татарської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу «Беркут» та військовослужбовцями Внутрішніх військ виявилася невдалою[10].                                                                        26 січня 2014 року в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря пройшла панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським (білоруський активіст Євромайдану та журналіст, член Самооборони Майдану, проживав у Білій Церкві. Загинув під час подій на вулиці Грушевського в Києві) [11].                                                        Висновок - Михайлівський Золотоверхий монастир був та залишається центром захисту мирян, його велич та сакральна цінність вражає і по сьогодні. Тисячолітній монастир  який був збудований Святополком Ізяславичем, онуком Ярослава Мудрого, 11 липня 1106 року, пережив безліч війн та конфліктів та не втратив своєї духовної ціності. Сьогодні він оберігає воїнів АТО.  Монастир є святинею для всіх туристів, які вірять у велич України.

Література:

1.        http://www.president.gov.ua/documents/4612015-19292