Поняття і система цивільно-правових зобов’язань

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Навчально-науковий Інститут права

Письмова робота

на тему: «Поняття і система цивільно-правових зобов’язань»

Виконала студентка

2 р.н. магістратури

Інституту права

Групи Приватне

Носач Аліна Геннадіївна

Київ 2023

Метою дослідження цієї теми є розкриття сутності поняття "цивільно-правові зобов'язання" та аналіз системи, що регулює ці зобов'язання. Головні цілі дослідження включають розуміння суті цивільно-правових зобов'язань, їх класифікації, основних принципів та правил, які впливають на виникнення, виконання та припинення цих зобов'язань.

Актуальність даної теми полягає у її значущості для практики застосування цивільного права, а також для розвитку юридичної науки. Зобов'язання є однією з основних складових цивільного права, і розуміння їх поняття та системи є важливим для всіх галузей господарської діяльності та особистих відносин. Актуальність теми також полягає у постійній зміні соціально-економічних умов, що може впливати на зобов'язання та їх регулювання.

Відповідно до ч.1 ст.509 зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку [1].

У науці цивільного права є два розуміння поняття цивільного зобов’язання. Перше з них включає в себе усі правові зв’язки між сторонами, що виникають на підставі двостороннього договору. Друге – поділяє ці зв’язки на два зобов’язання, у кожному з яких є тільки один кредитор і тільки один боржник [2, с. 23].

Т. В. Боднар також зазначає, що з легального визначення поняття «зобов’язання» напрошується висновок, що зобов’язання – це правовідносини, які перебувають у статиці, суб’єкти яких мають певні потенції: боржник – у вигляді обов’язку вчинити певну дію (facere) або утриматися від певної дії (non facere, pati), а кредитор – у вигляді права вимагати від боржника виконання його обов’язку [2, с. 73].

Н.Ю. Голубєва розглядає цивільне зобов’язання як динамічне цивільне правовідношення, що опосередковує переміщення матеріальних і нематеріальних благ у цивільному обороті, в якому боржник зобов’язаний учинити на користь кредитора певну дію (дії) майнового або немайнового характеру чи утриматися від певної дії (дій), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (обов’язків), або обидві сторони щодо одна одної кредиторами (відносно прав) і боржниками (відносно обов’язків) [3, с. 7].

З огляду на вище зазначене можна виокремити такі властивості цивільно-правових зобов’язань:

1. зобов’язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Натомість, речові правовідносини – це його статика;
2. сторонами зобов’язання є конкретно визначені особи: кредитор  особа, якій належить право вимоги, і боржник – особа, яка несе обов’язок, відповідний праву вимоги кредитора;
3. зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи (ст. 511 ЦК України). Разом із тим зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 636 ЦК України);
4. об’єктом зобов’язання є певна поведінка боржника. Це можуть бути дії, пов’язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або, навпаки, утримання від здійснення дій, у той час як об’єктами речових правовідносин є речі. Від об’єкта зобов’язання відрізняють предмет зобов’язання. Якщо об’єкт – це певна поведінка його учасників, то предмет – ті речі або майно, нематеріальні блага, відносно яких існує інтерес учасників цих правовідносин;
5. зміст зобов’язальних правовідносин становлять право вимоги (активна поведінка) кредитора і відповідний цій вимозі обов’язок активної або пасивної поведінки боржника.

При вивченні системи цивільних зобов'язань необхідно мати на увазі, що будь-яке складне явище має свою внутрішню структуру. Так само, правові конструкції складаються з окремих елементів, які розташовані в певному логічному порядку [5].

Різноманітні норми зобов'язального права також потребують організації. При цьому слід враховувати підходи, які обирає законодавець. Пропонується розподіл зобов'язального права на загальну та спеціальну частини. При розробці спеціальної частини зобов'язань, виділено договірні та недоговірні зобов'язання.