Принцип змагальностi сторiн у криминальному та адмiнiтативному судочинствi судова практика

Дяченко Сергій Вікторович

кандидат юридичних наук, доцент

кафедри цивільного права та процесу

Університету ДФС України

Савенок Катерина Олександрівна

здобувачка першого (бакалаврського) рівня

вищої освіти

Університету ДФС України

ПРИНЦИП ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН У КРИМНАЛЬНОМУ ТА АДМІНІТАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ: СУДОВА ПРАКТИКА

Постановка проблеми. В сучасних умовах формування правової держави і становлення громадянського суспільства в Україні, проведенні політики європейської інтеграції суттєво підвищується роль принципу змагальності в кримінальному та адміністративному судочинстві. Адже першочерговим завданням  процесуального законодавства є створення механізму реального захисту прав  законних інтересів учасників як кримінального, так і адміністративного судочинства, а практичне застосування цього можливо лише в умовах рівності суб'єктів, тобто, змагальної моделі кримінального судочинства.

Історія показує, що принцип змагальної побудови кримінального та адміністративного процесу є глибоко демократичним, тому в кожній цивілізованій країні судовий розгляд побудований на змагальних засадах. У ньому велика увага приділяється забезпеченню права на судовий захист, гарантіям ефективного і справедливого правосуддя.

Метою цієї наукової роботи є аналіз судової практики застосування принципу загальності сторін у кримінальному та адміністративному судочинстві.

Виклад основного матеріалу.  Проблеми змагальності кримінального процесу завжди займали одне з найбільш усталених місць в теорії кримінального процесу, що вплинуло на неоднозначність підходів до розуміння суті самого поняття. Змагальність досліджується вченими і як принцип (початок) кримінального судочинства, і як порядок побудови процесу, і як сукупність принципів судочинства, і як інструмент або спосіб дослідження обставин справи і правовий метод забезпечення законності процесуальної діяльності, а також як процесуальний режим.

Як приклад у постанові Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати, вказано, що «статтями 22, 26 КПК закріплено засади змагальності сторін і диспозитивності.                      За змістом указаних засад сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом                      (ч. 2 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК). При цьому суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 2 ст. 26 КПК)» [1].

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у складі слідчого судді Дунаєвської Д.Л., було зазначено, що «частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або не однозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 Кодексу, до яких, зокрема, відносяться принципи змагальності сторін та диспозитивності». Враховуючи, що ОСОБА_1 подано до суду заяву про залишення скарги без розгляду, з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність залишення скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження у кримінальному провадженні N 12020105100000394 без розгляду [2].