Поняття та види правочину

Розділ 1. Поняття та види правочину

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1,ст..202 ЦК).

Однією з підстав появи цивільних прав та обов’язків, які передбачені ст..11 ЦК України, є правочини. У новому Цивільному кодексі термін «правочин» змінено на термін «угода», який набув свою чинність в кодексі з 1963року. (5). Цивільний кодекс УРСР (втратив чинність). – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 234 с.

Потрібно зазначити, що термін «правочин» не являється новим для нашого законодавства. В Цивільному кодексі Української РСР 1922 року в статті 26 зазначалося, що «правочини, тобто дії, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин, можуть бути односторонніми і взаємними (договори).

Термін «правочин» найбільш схожий з терміном «угода», тому що він включає дії певної особи, які не залежать від домовленостей або згоди з іншими суб’єктами.

Положення про правочини (ст..202-250 ЦК України) (6) розповсюджується на господарські правовідносини, хоча в Господарському кодексі України цей термін взагалі не використовують. (7). Александров Д. Электронно-цифровая форма договора // Финансовая консультація. -2001.-№ 18. -С. 61-62.

Причиною цього є те, що господарські відносини мають, як частіше всього, укладання договорів. В новому цивільному Кодексі України, порівняно зі старим, більш об’ємно та детально закріплений цей складний інститут державного права.

Категорія правочину являється найпоширенішою підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків. Він являється юридичним фактом (ст..11 ЦК). Та позначає вольові дії, які мають за мету досягнення певного результату, тобто є обставиною при якій закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. В зв’язку з цим цивільне законодавство нашої країни характеризує як дію суб’єкта, спрямовану на набуття, зміну чи припинення цивільних прав чи обов’язків.

Правочин це вольовий акт, саме цим він вирізняється від ситуацій, які відбуваються незалежно від волі людини (наприклад повінь, землетрус). Правочин вирізняється від інших правомірних актів (юридичних вчинків, які з’являються на підставі вимог закону) цілеспрямованістю дій, які  мають певні результати. Правочин ще має таку ознаку, що особи мають можливість укласти угоду, яка і не передбачена актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам (ст..6 ЦК), саме завдяки цьому він буде підставою для появи цивільних прав та обов’язків. Юридичний вчинок не може нести цю функцію при відсутності прямої вказівки на це в акті цивільного кодексу.

Причому вольова дія включає поєднання волі та воєвиявлення. Воля це бажання та мета суб’єкта зробити правочин, але при вивчення правочину потрібне доведення цієї волі до відома інших суб’єктів. Для вчинення правочину волевиявлення суб’єкта має бути вільним та відповідати внутрішньому бажанні. При прямому воєвиявленню воля формується словами. При побічному воєвиявленні воля сторін не висловлюється прямо, але вчинки та поведінка свідчить про їх волю до набуття деяких наслідків. Використання побічного волевиявлення  може бути лише у правочинах, які відбуваються між сторонами в усній формі, то в ситуаціях, які визначені законодавством (наприклад, ч.2,ст..642 ЦК). (9). Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Кн. первая: Общие положения: Изд. 2-е, испр. - М., 2000. - 848 с.

У деяких випадках, які зазначені законом чи договором, вираження волі може здійснюватися ляхом мовчання.  У випадку, при якому справжню волю сторін неможливо, його зміст може пояснити сторона чи сторони за вимогою суду.

Правочин направлений на фактичне наближення правових наслідків, які обумовлені ним. Прикладом може бути набуття права власності чи право користування майном, появи повноважень представництва та інше.

Правочин являє собою правомірну вольову дію. Саме таке вираження частіше зустрічається в юридичній літературі. Правомірність правочину значить, що він є юридичним фактом, який викликає саме ті правові наслідки, які бажають сторони та відповідають законодавству. Правочини даною правомірністю відрізняються від деліктів, які не відповідають вимогам закону і мають правові наслідки, які суб’єкти не хотіли отримати.  По закону України правочин завжди має бути правомірним. Правочин, який законом встановлений недійсним являється оспорюваним правочином  чи нікчемним.