Особливостi регулювання суспiльних вiдносин у додержавний перiод

ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН У ДОДЕРЖАВНИЙ ПЕРІОД

Дослідження, аналіз та вивчення додержавного розвитку суспільства та причин виникнення державності проводились багатьма вченими. Найбільш знані серед наших сучасників роботи Льюіса Г. Моргана «Древнее общество, или исследование линий человеческого прогресса от дикости через варварство к цивилизации», Ф. Енгельса «Происхождение семьи, частной собственности и государства», Бахофена «Материнское право», Мак-Ленана «Очерки о древній истории», «Первобытный брак» та інші.

Робота Льюіса Г. Моргана була опублікована в 1877 році, автор проводив свої дослідження для написання книги протягом 40 років, підтвердження своїх висновків базує на прикладі родових зв’язків Північно-Американських індіанців. На базі його роботи Ф. Енгельс пише свою «Происхождение семьи, частной собственности и государства» в 1884 році.

Обидва автори проводять дослідження розвитку суспільних відносин паралельно з економічним розвитком і наголошують, що фактори розвитку одного тісно пов’язані з іншими і не можуть існувати окремо.

В своїх роботах автори висловлюють три головні епохи людства: дикість, варварство і цивілізацію, тобто перехід до неї.

Ф. Енгельс, правда, стверджує ще й неминучість переходу до комунізму, але від цього його робота не може залишатись поза нашою увагою, бо в ній детально аналізуються соціальні відносини та додержавна організація суспільних утворень таких як рід, община, плем’я.

Додержавний період розвитку суспільства відзначався примітивними знаряддями праці, що зумовлювало необхідність взаємної підтримки і об’єднання зусиль для виживання людини.

Для первісного суспільства були характерні такі ознаки:

1) низький рівень розвитку виробничих сил та виробничих відносин; все,

що вироблялось - споживалось;

2) через низький рівень розвитку виробничих сил виникала необхідність

в колективній формі ведення господарства;

3

3) відсутність приватної власності на засоби виробництва. Власність була суспільною, а кожен член суспільства отримував з неї свою частку на основі рівності всіх членів суспільства;

4) основою організації такого суспільства була кровна спорідненість людей – рід, община, плем’я тощо;

5) організуючими засадами таких об’єднань була спільна воля їх учасників у вигляді спільних рішень (рішення приймались загальними зборами роду, общини, племені) та воля окремих осіб, які відзначались особливим авторитетом – старійшин, вождів. Старійшини та вожді не мали жодних привілеїв окрім авторитету, поваги. Вони працювали нарівні з усіма і отримували свою частку, як всі.

6) відсутність примусової влади відокремленої від народу. Тобто влада співпадала з родовою общиною, не була відокремлена від неї.

Прийняття рішень і їх реалізація були неофіційними. Правила поведінки висловлювали волю більшості, тому виконувались добровільно, без застосування спеціального примусу.

Правила поведінки вироблялись самим суспільством, виходячи з інтересів суспільства, ставали звичками, звичаями, традиціями. Правила поведінки були неписані. Вони врегульовували всі найважливіші сторони життя – працю, побут, проведення обрядів тощо. Права і обов’язки, що випливали з цих правил були однакові для всіх, тобто справедливі, тому мали високий авторитет і не було необхідність в спеціальному апараті для забезпечення їх виконання. Основним способом регулювання в них виступала система табу (заборон). Заходом примусу було вигнання з роду.

Таким чином, керівництво суспільством і правила поведінки не були офіційними, а являли собою один із способів самоврядування.

Таких організуючих засад на той час було достатньо для впорядкування