Сучасні трудові відносини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СОЦІОЛОГІЧНЕ  ДОСЛІДЖЕННЯ

з навчальної дисципліни «Соціологія»

на тему:

«Сучасні трудові відносини»

               Підготував:

здобувач вищої освіти  

академічної групи __Ф2/1__

Воробйова Ольга Сергіївна______

                                                         Перевірив:

канд. екон. наук, доцент

Лесік І.М. .

Миколаїв - 2018

ВСТУП

В умовах становлення в Україні ринкової економіки, коли вплив держави на економічні процеси поступово зменшується і формується все більш конкурентне середовище, незворотнім є процес появи низки проблем.

Соціологія праці – галузь соціології, яка вивчає соціальні групи та індивідів, що включені до процесу праці, а також соціальні та професійні ролі й статуси, умови, форми їхньої трудової діяльності. Так звана «соціологія праці» спрямована на дослідження саме людської праці [1].

Соціально-трудові відносини характеризують економічні, психологічні та правові аспекти взаємозв’язків індивідуумів і соціальних груп, що виникають в процесі трудової діяльності. На сьогоднішній день існує безліч суперечностей, що проявляються в неефективному використанні трудового потенціалу, дисбалансі на ринку праці, низьких соціальних стандартах, слабкому соціальному захисті, посиленій трудовій еміграції робочої сили за кордон. Ще однією не останньою по своїй важливості проблемою є спад виробництва та гальмування структурної перебудови економіки. Вона проявляється у високих темпах спаду продуктивності праці та виробництва, а саме вдесятеро перевищують темпи скорочення зайнятих. Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку праці конкурентоспроможних груп працівників. Впливовим чинником є також загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу.

Отже, можна зробити висновок,що економічні та соціальні відносини мають розвиватися рівномірно, тому що в разі нерозвиненої економіки не можливий повноцінний розвиток соціальних відносин, що викликано недостатнім фінансуванням, а у разі відставання соціальної сфери від економічної відбувається гальмування економіки країни через недостатню кількість та якість трудових ресурсів, відсутність мотивації у населення, посилення еміграції. Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.