Мое лучшее воспоминание

                                                          Есе

Напевно кожен з нас в дитинстві відвідував ті чи інші гуртки. Деякі відвідували їх добровільно, а деяких навмисно під дулом пістолета змушували відвідувати батьки ,та на превелике щастя я проявила ініціативу, та навмисно попросила батьків записати мене на гурток малювання.

Ще з дитинства я проявляла інтерес до малювання, тому усі стіни в нашому домі були розмальовані чи чорним маркером чи фіолетовою ручкою. Не можу сказати, що мої батьки були раді такому «косметичному» ремонту, але на питання гостей : «А що це у вас за закарлючки на стінах?» - вони відповідали: «Просто наша Катерина полюбляє пост авангардизм». Звісно на гурток мене записали, купили усі потрібні інструменти: кисточки, стаканчик, гуаш ,маркери, величезну пачку паперу. Та якось, коли вдома не було води мені закортіло помалювати. Ось я взяла фарби й листок і сіла на новий килим. Процес малювання виявився настільки цікавим, що я не помітила як розлила декілька фарб на килим. Так як води вдома не було , а батьки мали прийти додому с хвилини на хвилину, я вирішила попрати килим відбілювачем, але тоді я була маленькою і не знала, що відбілювач не тільки допомагає позбутися від забруднення, але й вибілює різнокольорові речі. Тож ,коли батьки прийшли до дому, вони були просто в шоці! Новесенький зелений килим був зіпсований. Тоді зі мною провели профілактичну бесіду, і пояснили, що відбілювачем ніхто килими не чистить, і малюють за столом, а не на підлозі, проте бажання займатися малюванням маючи стільки заборон і правил зовсім відбило.

Одного разу переглядаючи журнал з найвідомішими картинами світу я побачила дуже гарну картину на якій було зображено дівчинку ,яка була одягнена в брання для заняття гімнастикою і стояла балансуючи на гімнастичному шарі , в оригіналі вона так і називається «Дівчина на кулі». Тож я вирішила, що я нічим не гірше і записалася на кружок гімнастики, бо щоб балансувати на кулі потрібно мати досвід, і знати як встояти і не впасти. Після декількох тижнів відчайдушних тренувань ,я вирішила, що готова морально та фізично виконати цей трюк. Тож заручившись своїм незалежним експертом (на той час це був мій кролик Марк) я стала на фітнес-кулю, та втрималась цілих 15 секунд. Мій тріумф тривав не довго, адже я впала на бідного кролика, вивихнула руку і поламала усі мамині  кімнатні квіти, які стояли на підлозі. Після цього випадку бажання займатися гімнастикою теж кудись пропало, але з тих пір і до сьогодні я обрала більш безпечне хобі- біг. Біг займає не так багато часу як малювання або гімнастика. Достатньо влаштовувати невеликий спокійний розбіг три-чотири рази на тиждень, і на цей раз без негативних наслідків, до того ж це дуже корисно.

Повертаючись в дитинство не можна не додати, що ні з одним з моїх хобі я не хотіла пов'язувати життя. Поки мої однолітки мріяли стати космонавтами або футболістами, я хотіла бути директором шоколадної фабрики(до речі й досі хочу). Я завжди була дуже активною дитиною, тому проблем спілкування з людьми у мене ніколи не було. Кожен раз, коли я їздила на моя, я збирала різні мушлі , і потім продавала своїм друзям, які не їздили цього року на море за реальні гроші. Перед кожною поїздкою я влаштовувала ажіотаж і активну рекламу, казала , що ,можливо, нічого не привезу цього разу або привезу не багато. Кожного разу такий «маркетинговий» прийом спрацьовував і замовлень було більше. Ще тоді я починала мислити як справжній маркетолог, але навіть не знала як правильно називається ця професія.

Ще за два роки до здачі усіх екзаменів ,я почала замислюватися ким би мені хотілося бути ,і хоча б в якому місті я хочу навчатися і жити. Я проводила на сайтах ВНЗ безліч часу. Спочатку я обрала три міста які мені найбільше подобались, а це були : Харків, Одеса, Київ. Потім я радилась із випускниками, які навчалися вже якийсь час у цих містах, і питала їх враження від навчального процесу у цих закладах, і саме тоді від своєї знайомої я вперше почула про ОНАПТ і знайшла сторінку академії в інтернеті з передвиборчою кампанією. Кожен знаходив свої плюси і мінуси, деякі навіть хотіли повернутися додому, деякі і зовсім не хотіли повертатися до рідного міста, і були у захваті від навчання. Та можу сказати лише одне, ніхто не взмозі обирати за вас ваш життєвий шлях, місто в якому вам комфортно, та місце навчання.