Вольтер як представник протосоціології

        Як самостійна наука соціологія виникла у ХІХ, але це не означає, що до цього часу ніхто не вивчав суспільство. Цікаві соціологічні спостереження можна знайти ще у мислителів, які жили за декілька століть до нашої ери. Доконтівський період функціонування соціологічної думки називають протосоціологією [1, с. 83]. Одним із видатних філософів, що намагався пояснити принципи суспільного устрою та шляхи побудови соціуму, є Вольтер.

        Захопившись літературною діяльністю та спокусами світського життя, юний Марі Франсуа Аруе пішов проти батькової волі й залишив юриспруденцію. Він швидко здобув репутацію людини з радикальними поглядами, вільнодумця та гострослова. Вперше він потрапив до Бастилії за складену сатиру на герцога Орлеанського, регента Франції, в 1717 році. Вдруге його ув’язнили в 1726 за сутичку з одним із вельмож, що став знущатися над Вольтером за його спробу під псевдонімом приховати своє недворянське походження. Після цього Вольтер був змушений залишити Париж та відправитися в Англію.

        Саме там, у парламентській монархії з Хартією вольностей, остаточно сформувався його світогляд. «Якщо в Англію Вольтер поїхав талановитим поетом та сатириком, то в Англії було завершено його виховання як просвітника» [2, с. 11], – писав В.П. Волгін.

        Будучи прихильником деїзму, тобто віри у те, що Бог лише створив світ і більше не втручався у людські справи, Вольтер нещадно критикував церкву. Він боровся проти релігійного фанатизму, злочинів інквізиції та подвійної моралі священників, реальна церковна практика яких суперечила Божим заповідям. Проповідуючи релігійну терпимість, Вольтер засуджував релігійні війни та упередження. Одночасно з цим, Вольтер засуджував і атеїзм, вважаючи що відсутність віри призводить до моральної деградації особистості. «Позбавте людей уявлення про Бога, що карає і винагороджує — і ось Сулла і Марій з насолодою купаються в крові своїх співгромадян; Август, Антоній і Лепід перевершують в жорстокості Суллу, Нерон холоднокровно віддає наказ про вбивство власної матері» [3], – писав він.

        Вольтер дотримувався концепції природного права, яка полягає у тому, що кожна людина від народження володіє правами на волю, життя, рівність, котрі не можна порушувати, і саме ці права повинні стати фундаментом для державних законів. Він ототожнював між собою неповагу до людських прав та неповагу до розуму – єдиному, що відрізняє людину від тварини. Не лише словом, але й ділом він неодноразово ставав на захист рабів та тих, чиї права були порушені [4]. Вольтер стверджував, що існує лише одна загальнолюдська мораль, яка полягає в тому, що жодна людина не повинна робити іншим того, чого б не бажала собі [5, с. 162].

        Критикуючи феодальні порядки з позицій раціоналізму та природного права, Вольтер при цьому визнавав необхідність нерівностей. Суспільство має поділятися на багатих та бідних, освічених та безграмотних. Кожен має виконувати свою функцію у суспільстві. «Якщо чернь заходиться міркувати, все загине», — писав він у своїх листах.

        На перший погляд, переконання в необхідності нерівностей протирічить концепції природного права, на якій наголошував Вольтер. Проте необхідно розуміти, що ідея рівності як невід’ємного людського права за Вольтером не носить глобального характеру. Рівність він розглядав лише через призму закону: кожен повинен мати статус громадянина; багаті, точно так як і бідні, залежать від закону і мають понести покарання у випадку його порушення; бідні, точно так як і багаті, захищаються державою.