Проблеми самотності: iсторичний i сучасний дискурси

ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ: ІСТОРИЧНИЙ І СУЧАСНИЙ ДИСКУРСИ 

Н. О. Осадча 

У статті систематизовано праці зарубіжних та вітчизняних авторів, критично осмислено дослідницькі напрями та стратегії вивчення самотності як у міждисциплінарному вимірі проблеми, так і в її педагогічній інтерпретації. 

Ключові слова: самотність, відокремленість, ізоляція, індивід, суспільство. 

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. Зміна форм власності і спричинений нею поділ на багатих і бідних загострив проблему самотності серед різних верств населення України, що вкрай негативно відобразилося в першу чергу на підлітках, які долають труднощі перехідного періоду в загальному процесі соціалізації особистості.

Досліджувана проблема знаходиться на стику педагогіки, психології, соціальної педагогіки, соціальної психології, вікової фізіології, соціології, філософської антропології тощо. У рамках цих наук розроблені деякі аспекти проблеми профілактики самотності підлітків засобами педагогічного впливу, що мають важливе значення для нашого дослідження. Але значний обсяг наукової літератури потребує передусім аналізу стану дослідження самотності як у міждисциплінарному вимірі проблеми, так і в її суто педагогічній інтерпретації. Відтак ставимо за мету даної статті систематизувати праці зарубіжних та вітчизняних авторів, критично осмислити дослідницькі напрями та стратегії вивчення самотності як індивідуального і соціального явища.

Відчуття самотності пов’язане як із зовнішніми, так і з внутрішніми чинниками, в т.ч. із зміною, а іноді і з деформацією різних за своїм змістом відносин, які часто супроводжуються усвідомленим чи неусвідомленим відчуттям відчуженості та нездатності зайняти стійке становище у своєму соціальному середовищі. Самотність, як наслідок соціальних обставин, ускладнює, а то й робить неможливим процес успішного входження несформованої особистості підлітка в широкий

контекст суспільних відносин. Дефіцит відчуття єдності з іншими та брак колективної підтримки веде до звуження (недостатнього розвитку) міжособистісних стосунків як в школі, так і в позашкільному середовищі.

Усе це у поєднанні з соціальною детермінацією суспільних відносин вимагає від підлітків високого рівня адаптивних здібностей, якими часто не володіють не тільки діти, але й дорослі, які, попри двадцятичотирирічний період трансформації українського суспільства, ще не зуміли пристосуватися до нових умов життєдіяльності.

Вкрай радикальний поділ суспільства на багатих і бідних зруйнував традиційні міжособистісні відносини, змінив становище людини в суспільстві, яке не дало їй можливості відновити звичний для неї соціальний статус та змінити на краще неприйнятну для неї систему суспільних відносин. Усе це не може не відбитися на дітях, сім’ї, школі, в усіх інших сферах суспільних відносин.

Ще одним впливовим соціальним чинником самотності, в т.ч. і дитячої є трудова еміграція, за якої діти змушені жити в неповних сім’ях, а то й без батьків, які виїхали на заробітки.

Не менш важливий вплив на почуття відчуженості, а отже, і самотності підлітків має духовний стан сучасного українського суспільства з домінуючими в ньому матеріальними інтересами та бажанням особистого збагачення. Саме на ці педагогічні проблеми звернув увагу В.Сухомлинський: «Дуже небезпечна рана (а небезпечна вона тим, що вражає серця дітей навіть у багатьох, з першого погляду, благополучних сім'ях) – це самотність, коли дитина знає й відчуває, що вона нікому не потрібна. Йдеться тут не про те, що мати чи батько відмовляються від дитини, що вона покинута напризволяще. Такі випадки бувають рідко і про них слід говорити окремо. Мова йде про далеко складніше явище духовної самотності. Дитині притаманна здатність жити серцем, віддавати його близькій для неї людині, іншій живій істоті чи навіть не одухотвореним речам… А є діти, у яких життя склалося так, що вони нікому не змогли віддати свого серця і відчувають себе самотніми, не знають щастя духовної близькості, спорідненості. Це буває в тих сім'ях, де найближчі до дитини люди – мати, батько – позбавлені сердечної чутливості, не здатні відгукнутися на прагнення дитячого серця, з'єднатися в щирій, задушевній дружбі. Емоціональне невігластво батьків, обмеженість їх бажань матеріальними потребами,  іноді тваринними інстинктами – все це