Різновиди традиційних співочих гуртів

1. Різновиди традиційних співочих гуртів

У народній музичній традиції виконавство є одним з найважливіших аспектів практики відбуваються процеси утворення і закріплення структурних варіантів, формування стильових стереотипів.

Носіями народнопісенних традицій є автохтонні сільські жителі, які з діда прадіда проживають на певній території. Народна музика, як і взагалі народна культура відшліфовувалась в колективній творчості, в селянському побуті під час спільної праці або дозвілля (відпочинку, родинних свят), до співу могли приєднатися всі бажаючі. Найчастіше колективи засновувалися на основі сусідських або родинних відносин, або завдяки спільній праці (робота в полі, чумакування, толока тощо).

Оригінальність пісенної традиції будь якого регіону визначається в тріаді, складовими якої є жанрова система, музична морфологія і виконавська манера.

За спостереженням дослідників склад ансамблів (їх вік, стать, кількість) залежали від ситуації, або музичного жанру який виконувався. Наприклад: якщо це лірична пісня, то вона переважно виконувалась дорослими, як чоловіками, так і жінками (не дітьми) – за столом, під час посиденьок; якщо це якась обрядова пісня, то вже тоді кількість співаків була обмежена за статтю. Наприклад: купальські, русалчині, веснянки переважно виконували молоді дівчата, а обжинкові, голосіння співали жінки, чумацькі, рекрутські співались лише чоловіками, тощо.

Набір учасників також залежить від особливості локальної традиції. Наприклад на Наддніпрянщині дуже складна багатоголосна фактура [1, ст.44], яка передбачає більшу кількість співаків ніж на Поділлі, де переважає виконання унісонного співу.

Неабияке значення має майстерність виконавців. Говорячи про структуру співочого колективу, та функції його учасників, Євген Гіппіус видатний музичний етномузиколог, одним з перших зважав на необхідність розрізняти побутовий спів груп, що утворились випадково (стихійно), від традиції «ансамблів майстрів». Такі гурти є невеликі, але стабільні за складом, вирізняються серед інших великим, різноманітним репертуаром та ускладненою музичною мовою. Саме в ансамблі майстрів співу мистецтва специфіка вокального стилю виявляється найяскравіше[1, с.45-46].

Отже співочі колективи можуть утворюватися спонтанно, учасники таких гуртів не прагнуть довершеності і досконалості у співі, тому що деякі з них можуть мати посередні музичні здібності, для них важливо приєднатися до спільної справи і творчо самовиразитися. Зазвичай співаки з посередніми музичними здібностями не рвуться в лідери, їх роль в колективі як другорядна, вони