Анотація твору «Пою коні» Музика С. Людкевича Слова Ю. Федьковича

.1.Музично-стилістичний аналіз.

Станіслав Пилипович Людкевич (1879–1979) — одна з найяскравіших постатей в українській музичній культурі XX століття, композитор, філософ музики, педагог, музикознавець, громадський діяч, проживши сто років і залишивши по собі унікальну культурну спадщину, яка продовжує формувати духовний простір української музичної культури.

1910–1915 роки - директор Вищого музичного інституту імені М. Лисенка (Львів), очолював теоретичний відділ, створив цілу плеяду молодих композиторів та музикознавців. Серед його учнів і вихованців — видатна плеяда українських митців, зокрема:

Роман Сімович — композитор, симфоніст;

Микола Колесса — композитор, диригент, педагог;

Анатолій Кос-Анатольський — композитор, автор пісень і сценічної музики;

Стефанія Туркевич — перша українська жінка-доктор музикознавства, композиторка;

Зеновія Штундер — музикознавиця, дослідниця творчості Людкевича.

Був також активним членом товариства «Боян» та Народного Дому, писав численні статті, розвідки, рецензії. Людкевич залишив значну кількість наукових праць, серед яких:

«Про основу і значення співності в поезії Тараса Шевченка» — аналіз музичної природи поезії Шевченка та її впливу на композиторську творчість.

«Про композиції до поезій Т. Шевченка» — дослідження музичних творів, створених на основі поезій Шевченка.

Активно виступав з доповідями, в яких підкреслював важливість поєднання української народної музики з європейськими композиторськими традиціями. Він вважав, що розвиток української музичної культури тісно пов'язаний з національним життям і є важливою частиною української культури загалом.

До найвідоміших вокально-симфонічних творів С. Людкевича належать:

кантата-симфонія «Кавказ» за поемою Т. Шевченка;

симфонічна поема «Заслані» (на вірші І. Франка);

хорова поема «Заповіт»

Хорові твори: «Пою коні», «Стоїть явір над водою», численні обробки народних пісень: «Ой Морозе, Морозенку», «Про Бондарівну», «Гагілка», «Бодай ся когут знудив»,«Ой, співаночки мої», «Про Петруся і вельможну паню»,«Чи дома, дома». Також фортепіанні й камерні твори.

Для композиторського художнього стилю С. Людкевича характерним є:

Синтез романтичної експресивності, ліризму, увага до внутрішнього світу особистості; з іншого — ідейне наповнення, опора на фольклорну основу, патріотизм і культурна ідентичність, що тяжіють до новітніх течій національного модернізму.

Ідея національного самоусвідомлення. Прагнучи утвердження української ідентичності, композитор активно звертався до народної пісенності, літературної спадщини й історичної пам’яті. Він не лише збирав та обробляв народні пісні, а й надавав їм глибокого художнього змісту, створюючи власні композиції з фольклорною основою. Образ селянина часто постає у його музиці як символ духовної сили й традиції українського народу (Герасимова-Персидська, 1970: 20).

Філософсько-психологічні мотиви — увага до внутрішнього світу людини, краси природи, почуттів, переживань. Емоційна глибина, притаманна його творам, поєднується з патріотичним змістом і моральною відповідальністю митця перед народом.

Значний внесок Станіслава Людкевича в українську хорову культуру неможливо уявити без його звернення до літературних джерел, зокрема творчості класиків українського слова. Особливо плідним виявився його інтерес до поетичного спадку Юрія Федьковича, що знайшов відображення у хоровій композиції «Пою коні».

Юрій Федькович (1834–1888) — видатний український