Анотація твору Б. Лятошинського «Весна»

Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової

 Анотація твору

          Б. Лятошинського «Весна»

Виконала

Студентка ІІ курсу

Кафедри хорового диригування

Данилюк Світлана

Клас викладача

Бондар Є. М.

    Одесса – 2024

Борис Миколайович Лятошинський (1894-1968) – видатний український композитор, фундатор модернізму в українській музиці, диригент і педагог. Народився 22.12.1894 року у Житомирі. Батько, вчитель історії, директор багатьох гімназій, училищ у різних містах України, разом з ним переїжджав і вчився син – у рідному місті, Златополі, Немирові, Києві. Мати вміла грати на фортепіано та співати, дала хлопцю початкову музичну освіту. Перші твори були написані та виконані у 14 років.

    Після закінчення гімназії у 1913-му році, юнак поступив на юридичний факультет Київського університету святого Володимира (нині Т.Шевченка), але музику не покидав, беручи приватні уроки у Р.М.Глієра. Роком пізніше, Київське училище при Імператорському Російському музичному товаристві, була реформована в Консерваторію (донедавна 1914 рік вважався датою заснування консерваторії), тому Лятошинський паралельно вступив і до неї, на факультет композиції, до свого вчителя. Університет був закінчений у 1918 році, консерваторія – у 1919-му. У творах того періоду – Струнний квартет №1, Симфонія №1 (дипломний твір), тощо – спостерігаються впливи пізніх романтиків Вагнера, Скрябіна, Косенка, але також і пошук молодим композитором нового стилю.

    Борис Миколайович став настільки блискучим студентом, що одразу після навчання його було прийнято в якості викладача музично-теоретичних дисциплін, а пізніше – й композиції. Лятошинський викладав там з 1920, з кількарічними перервами це він робитиме до кінця життя, виховатиме цілу плеяду композиторів і музикознавців, серед яких Ігор Белза, Ігор Шамо, Юрій Щуровський, Лев Спасокукоцький, Леонід Грабовський, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович та інші. 20-ті роки характеризувалися свободою у творчому плані – радянське керівництво майже не обмежувало творчі пошуки митців, тому Лятошинський цікавився сучасною музикою не тільки російських композиторів – Прокоф’єва, Стравинського, М’ясковського, але й був «на хвилі» тогочасних європейських досягнень: так, він слідкував за творчістю композиторів французької Шістки, Шенберга, Бартока, Берга, очолював Асоціацію сучасної музики ім. Леонтовича. Твори Лятошинського в цей період відзначаються пошуками нової естетики, модерністичними рисами: цикл «Відображення», струнні квартети, фортепіанні сонати.

    Ближче до 30-х років фокус творчості перевівся на твори з українською тематикою. Зокрема, дві опери: «Золотий обруч», по І.Франку та «Щорс», також «Увертюра на 4 укр. нар. теми», яку виставив на конкурс в честь десятиріччя «Жовтневої Революції», та за яку отримав першу премію, поряд із 2ю симфонією Ревуцького.

В 1935 році стає професором одночасно двох консерваторій: крім Київської він також паралельно викладає і в Московській, до 38го року. У 37-му разом із Ревуцьким оркестрував оперу “Тарас Бульба” Миколи Лисенка. Варто сказати, що із Ревуцьким, також учнем Глієра, Лятошинського поєднувала довголітня співпраця. У 1939 році на І Республіканському з’їзді композиторів його було обрано головою Спілки композиторів України.

    Під час Великої Вітчизняної війни Київську консерваторію було евакуйовано. Борис Миколайович працював у Саратові у складі професорів Московської та Саратовської консерваторій, які на час війни об’єдналися в один заклад. Працював для спеціально створеної радіостанції ім Т.Г.Шевченка, що транслювала свої передачі для партизан і мешканців окупованих територій. 10 листопада 1943 року одним із перших, через декілька днів після звільнення міста, повернувся до Києва, де допомагає у відтворенні міста та установ.