Аналіз хорового твору

І. Літературно-художній та стилістичний аналіз

Воєнні та національні конфлікти в Європі ХХ ст. стали наслідком того, що багато композиторів, по різним причинам, емігрували в США і почали працювати в країні, де вже існувала своя традиція музичної культури. Одним з таких різновидів був джаз.

[pic 1]

Джаз – це вид музичного мистецтва, що виник на межі ХІХ – ХХ століття в США серед пригнобленого, безправного афроамериканського населення, нащадків рабів, насильно вивезених зі своєї батьківщини та отримав згодом масове поширення. Характерними рисами музичної мови джазу є імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах. Слово джаз (походить від фр. chasser – полювати) означає полювати, хвилюватися, збуджуватися. Як музичний термін, слово вперше з’явилося 1915р. у зв’язку з білим оркестром, що грав у новоорлеанському стилі. Після цього термін «джаз» швидко поширюється у Північній Америці, а згодом і по всьому світу.

Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель, де музика супроводжується танцями. В кінці ХІХ ст. Склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу дали початок новому музичному напрямку – джазу.

Джазовий дослідник Маршалл Стернс (1908-1966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури:

«Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди значно легше впізнати, ніж описати словами. Але й в найпершому наближенні ми можемо визначити джаз як напівімпровізаційну музику, що виникла в результаті 300-річного змішування на північноамериканській землі двох великих музичних традицій – західноєвропейської та західноафриканської, тобто фактичного злиття білої та чорної культури. І хоча в музичному відношенні переважаючу роль тут зіграла європейська традиція, але ті ритмічні якості, які зробили джаз настільки характерною, незвичайною і легко впізнаваною музикою, безсумнівно, ведуть своє походження з Африки. Тому головними складовими цієї музики є європейська гармонія, євро-африканська мелодія та африканський ритм».

Виділяють три джерела, звідки розвивався джаз:

1. Спірічуел і госпелз – духовні пісні;
2. Блюз – розважальна музика, яка виконувалася бродячими музикантами;
3. Регтайм – фортепіанна танцювальна музика.

Серед провідних джазменів того часу були Джо «Кінг» Олівер, Луї Армстронг, Кід Орі.

1917р. зі вступом США у Першу світову війну Новий Орлеан було оголошено військовим портом, тому джазові музиканти були вимушені переміститися у Чикаго.

З 1957р. джаз почали поєднувати з класичною музикою (Чарльз Мінгус, Кшиштоф Пандерецкі, Микола Капустін, Кобі Арад).

На сьогодні джазова музика розвинена значно слабше, ніж академічна. Можливо це спричинив швидкий розвиток джазу або складність опанування такого виду музики.

Канон – це музична форма твору, в якій один голос повторює інший, вступаючи пізніше нього.

Композитор Уле Пьєро у своєму творі «Джазовий канон» застосував саме таке бачення викладу трьох варіантів джазових мотивів.

Літературному тексту композитор не надав вагомого значення, так як «Джазовий канон» має концертно-розважальний характер. А так як джазові твори виконуються переважно в інструментальному викладі, то в нашому випадку хорові голоси виконують роль інструментів (контрабас, труба, саксофон та ін.).

ІІ. Музично-теоретичний аналіз

Тональність твору d moll (ре мінор) мелодичного виду, яка зберігається до кінця твору.

[pic 2]

У «Джазовому каноні» ми спостерігаємо присутність випадкових знаків, таких як ре дієз (І ст.), фа дієз (ІІІ ст.) і соль дієз (ІV ст.).

[pic 3]

У хоровому творі «Джазовий канон» зустрічається три варіанти ритмічних малюнків. Кожний варіант має свою ритмічну структуру, яка суттєво відрізняється одна від одної.

Відповідно виникають ритмічні труднощі при накладанні хорових партій одна на одну: