Твір-роздум «Чи підкорив місто Степан Радченко?» (еволюція характеру героя)

Твір-роздум «Чи підкорив місто Степан Радченко?» (еволюція характеру героя)

"Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?" – такими словами почитається роман «Місто» одного з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження» Валер'яна Підмогильного.  У цю фразу вкладенно глибокий філософський зміст, який ниточкою зв'язує весь сюжет роману.

Степан Радченко їхав у місто з високою метою – вивчитися в іституті, щоб потім повернутися в рідне село та стати каталізатором позитивних змін у ньому. А що з цього вийшло? Він почав зраджуватися собі та своїм ідеалам з першого ж дня у великому місті. Він підлаштовував людей під себе, ламаючи їх. Чого тільки вартують мерзенні стосунки з жінками: Надійку взяв силою зі злості від незреалізованої мети після невдалого спілкування з критиком Світозаровим. Мусінька (Тамара Василівна) довгий час слугувала буфером у побутових проблемах та для задоволення гормональних потребах. Зоська допомагала самостверджуватись й надихала на творчість, за що й отримала подяку - лицемірство в почуттях, що довело дівчину до самогубства. Ріта - столична красуня, балерина, вона виконала ролю бритви з українського прислів'я: «Хто потопає, той за бритву хапає», - за неї вхопився Степан Радченко серед мертвого поля, що залишилось по його взаєминах з людьми. Еволюцію, точніше деградування, головного героя роману можна яскраво простежити по його стосункам з жінками.

Степан Радченко не мав внутрішого стрижня, який би був для нього маяком у житті. Він намагався досягти своєї мети будь-якою ціною, забув про долю села, щирість у відносинах з іншими людьми та моральні засади, став простим модним трафаретом, який намагається добігти до життєвого Евересту, а життя його несе вниз течією. Втрачаючи ідентичність, він віддав себе на поталу міста. Він не підкорив місто, ба більше… Місто поглинуло головного героя, воно зламало його. Степан Радченко почав під кінець це усвідомлювати, намагався повернутися до початку (пішов додому до Надійки), в надіях змінити своє теперішнє становище. Людина завжди повертається до того місця, де колись зарила шматок своєї душі. Для нього пам'яткою про свою ідентичність була Надійка. Він повернувся, щоб відчути себе так, як відчував в той момент, коли тільки приїхав підкорювати це велике місто, а пішов з її квартири ще більш розбитим та зневіреним.