Рецензія Сергій Жадан «Інтернат»

Київський національний лінгвістичний університет

Кафедра теорії та історії світової літератури

Самостійна робота

з дисципліни «Українська література у світовому контексті»

Рецензія

Сергій Жадан « Інтернат »

Виконавець:

Па-07-22 | 1 курс | Рибакова Вікторія

Перевірив:

проф. Мейзерська Т.С.

Читаючи книгу під час повномасштабного вторгнення і розуміючи що роман описує події 2015 року, ще раз нагадуєш собі , що війна страшна і болюча давно з нами, не 24 лютого цього року все почалось, а давно.

Головний персонаж твору – Паша, вчитель української мови та літератури.  На відміну від біженців, що поспіхом збирають валізи, беручи найнеобхідніше, він заганяє себе в утечу внутрішню – не дивиться новин, відмовляється покидати межі звичного місця мешкання, дотримуючись так би мовити нейтралітету, а, по суті, відчужуючись від усього, що по той бік його кокона, сплетеного зі страху перед вибором. Він – інвалід, до військової справи (передусім стрільби) непридатний унаслідок уродженої вади правої руки. Показово – поза уроками, на перервах і в побуті, Паша (його ім’я звучить у тексті винятково в іноземній формі) завжди переходив на російську; в одному діялозі (наприкінці твору) він навіть порівнює мову, яку викладає учням, із латиною (нею, мовляв, наживо тут не спілкуються, а це натякає на ще одну ознаку духового сирітства мешканців території-інтернату); коли ж невідомі люди, тим паче у військовій формі, запитували, чого (який предмет) він навчає, учитель боязко уникав відповіді, кажучи: «Усього потрохи». Паша – тип аморфного «омега-самця», такого собі третьосортного мужчинки; найбільше це проявляється в межових ситуаціях, зокрема в епізоді втечі з вокзалу містечка, яке готували до «здачі» загарбникові. Тоді Паша лишився єдиним, окрім старого дідуся, чоловіком у «каравані» біженців, і треба було шукати вихід із пастки, до якої вони потрапили. Також цю рису Паші бачимо в його відкладанні на потім справді важливих питань, відповіді на яких потребують рішучости. Зокрема, він усе не забирав племінника Сашу з інтернату, аж поки туди знов не повернулися окупанти. До слова, Паша – бюджетник, заради неперервности стажу, зафіксованоного в трудовій книжці, він не став переїздити із тимчасово захопленого міста. Власне, на його (анти-)прикладі простежуємо хворобливий патерналізм, характерний мешканцям неназваної в тексті території, де точиться війна. Схожими рисами володіє й інтернатський фізрук Валерій Петрович, який ностальгує за «великою країною», бо звик, що вона все за нього «порішає». Ті обставини мали б, вочевидь, пояснити аморфну поведінку Паші, а в його образі й цілого символічного «Інтернату», – з цього нібито й випливає мнимий нейтралітет і невизначеність, на чиєму боці стати.