Рене Декарт. Пристрасті душі

Есе з дисципліни «Загальна психологія»

Рене Декарт. Пристрасті душі

Студента (тки) курсу групи

        ФІП

Наше есе буде присвячене трактату «Пристрасті душі» Рене Декарта. Свій трактат Рене Декарт розпинає з розкриття проблеми на вирішення, якої спрямована його праця. Вчений говорить, що пращури та попередники мало залишили знань про пристрасті душі, хоча їх легко спостерігати. Він ставить перед собою завдання усунути цей пробіл в науковому пізнані. Також Рене Декарт вказує, що пристрасті розглядаються у відриві від дії або ототожнюють пристрасті та дії. Сам Р. Декарт вважав що страждання душі для тіла це дія. Трактат Декарта дуже значущий для вивчення історії психології, бо в ньому підняти питання взаємозв’язку душі та тіла людини. Рене Декарт є основоположником теорії емоцій, тому його важливо вивчати.

Зв’язок тіла та душі та їх функції

Через зв'язок душі та тіла Р. Декарт стверджував, що аналіз відмінностей між душею та тілом найкращий спосіб дослідження пристрастей душі. З нашої точки зору тут є протиріччя, душа має зв'язок з тілом, але для дослідження  пристрастей необхідно враховувати різницю між проявами душі та тіла, отже це окремі явища, як же враховуються зв'язок між душею й тілом при дослідженні пристрастей. Пристрасті при такому процесі досліджені стають результатом такого зв’язку, або самим зв’язком душі та тіла. Про сам процес дослідження пристрастей – це віднесення того, що вважаєш тілесним до тіла, інше до душі. Отже, метод вивчення пристрастей суб’єктивний та залежить від суджень дослідника, його пристрастей.

За Р. Декартом, в душі знаходяться думки, а тілу належить все тепло та всі рухи. Він заявляв, що помилко вважати, що тепло та рухи результат наявності душі, то саме вона наділяє тіло теплом та рухами: «…безпідставно вважають, що наше природне тепло і всі рухи нашого тіла залежать від душі…» [1; с.597]. З цими думками та твердженням сьогодні можна погодитися лише частково, так температура тіла у звичайному стані, ніяк залежить від душі/психіки, але є наукові факти, де доведено, що за певних емоційних станів температура тіла змінюється показник, можуть спостерігатися тремор рук. Наприклад, переживання сильного страху впливає на кровотік та викликає озноб тремор рук, кінцівок [4]. Також наші рухи частіше, спрямовані на досягання певної мети, тому неможливо, погодитися, що психіка (душа) ніяк не впливає на рухи тіла. Цікаво, що сам Декарт писав що у дрожі дві причини – перша причина «… має місце при печалі, страху…» [1; с.652].

Всі рухи залежать від м’язів та нервів. Теплота тіла залежить від виду вогню, який є венозній крові. В нервах формуються «тваринні духи». Ці духи, на думку Р. Декарта, забезпечують тонус м’язів, при чому в м’язах кількість духів різна. Ця кількість впливає на швидкість реакції на подразники, наприклад, інстинктивний захист очей від загрози. Склад духів може бути різним тому різна їх швидкість. В цілому, Р. Декарт описує роботу органів та їх функції говорить про тіло як про механізм по якому циркулюють тваринні духи та кров, забезпечуючи його рух. Тобто для автора тіло це механізм, який виконує навіть інстинктивні реакції захисту. Складно з таким погодитися, адже інстинкти мають не тільки тілесну природу, це реакція організму на сприйняту небезпеку. Складно погодитися й з думкою про інертний рух тіла, тварини й людина як тварина не рухаються просто так. У кожного рух є причина, мета чи певний подразник. Крім цього, сам автор вважає, що зусиллями волі душа змушує тіло рухатися якщо є охота (бажання) пити на прогулянку, отже, тіло це непросто машина.

Душа, за Р. Декартом, відповідає лише за думки. Думки є двох типів – дії душі (всі бажання людини) та пристрасті душі (усі види сприйняття та знань). Цікаво, що попри слова, що всі сприяння відносяться до душі як думки, Р. Декарт у своєму трактаті далі говорить про слухове сприйняття як сприйняття пов’язане з предметами, фантазії, тактильні відчуття, почуття голоду тощо це відчуття пов’язані з тілом, а виключно з душею, зв’язані емоції та уявлення нереального.

Автор говорить про зв'язок тіла та душі, але постійно розмежовує їх та дає тілу більше функцій, говорить, що сприйняття є прояв та функція душі, але потім сприйняття світу залежить й від предметів та від тіла. Добре, що автор враховує впливи інших факторів на сприйняття, але це породжує певну плутанину в розмінні функції души та тіла.