Поезій О.Гончаренка « За Емінеску ...до себе...(співи переспіви)»

     Об’єкт індивідуально дослідного завдання -  збірка поезій О.Гончаренка « За Емінеску …до себе…(співи переспіви)» (2012). Предмет індивідуально дослідного завдання – використовуючи методологічні засади психоаналітичної критики проаналізувати дану збірку. Метою завдання за допомогою теорій З. Фройда і Юнга дослідити збірку О. Гончаренко.

Теоретична частина

     Традиційне літературознавство художній текст розглядало з позиції естетичної (формальної) та об’єктивної ідеологічної (національної, соціальної тощо) цінностей. Класичний психоаналіз, сформований працями 3. Фройда, виявив модерну психоаналітичну цінність тексту, звернув увагу на необхідність осмислення несвідомої творчої активності. Основний зміст класичного психоаналізу мав новий девіз культу свідомості, яка зіткнулася зі світом несвідомого. Це яскраво демонстрували слова Фройда: «Без світла, що його дає усвідомленість, ми б заблукали в темряві психології неусвідомленого...» У XX ст. почався процес руйнування старого культурного світу і активізувалися пошуки нових моделей. Класичній психології як консервативний науці 3. Фройд протиставив авангардний психоаналіз, із яким пов’язав руйнування власних ілюзій та ілюзій усього людства. Фройдизм у психоаналітичній теорії XX ст. розглядається як класичний психоаналіз.

     Класичний (лат. classicus — взірцевий) психоаналіз (грец. psyche — душа, analysis — розкладання) — авангардна теорія, що сформувалася у працях 3. Фройда на порубіжжі XIX—XX ст. як дослідження психічного несвідомого. Зв’язок психоаналізу з літературою значною мірою визначив дух часу XX ст. Основні поняття класичного психоаналізу (едіпів комплекс, лібідо, метод вільних асоціацій та ін.) мали також міфологічне та літературне походження. Фройд звертався до художньої літератури, щоб аргументувати свої гіпотези: психоаналітичний метод прирівнював до літературної діяльності, зауважуючи, що історії хвороб, які він записував, «читаються, як новели», а фантазування, до яких вдаються невротики. Призначення мистецтва у світлі психоаналізу — психокатарсис: завдяки високорозвиненій здатності до сублімації художник скеровує енергію нижчих потягів на художню діяльність і в такий спосіб пов’язує світ своїх фантазій і бажань з реальним світом, зцілюючись від невротичних симптомів і допомагаючи зцілитися (очиститися) своїм читачам від подібних невротичних внутрішніх напруг. Завдяки цьому письменник, прагнучи до зцілення людських душ, є несвідомим психотерапевтом свого часу. Психоаналіз як аналіз зв’язку між переживаннями раннього дитинства та особливостями творчої діяльності письменника, його внутрішніх психічних конфліктів і тлумачення мови несвідомого, що виявляється у творчості, став нетрадиційним герменевтичним методом дослідження літератури. Виробивши аналітичну методику тлумачення сновидного тексту, Фройд зорієнтував психоаналітичне літературознавство на розчленування явних смислів. Художній твір розглядали як спосіб маскування несвідомого: митець вдається до естетичного обману, подаючи свої приховані бажання в образній формі. Викрити цей обман — інтерпретаційне завдання психоаналітика. Психоаналітичний метод як інтерпретація передусім змісту був гостро розкритикований Юнгом, який звертав особливу увагу на форму (символ, образ, архетип тощо). Однак психоаналіз змісту у Фройда прямував також до психоаналізу форми. Свідченням цього є ґрунтовне психоаналітичне дослідження («Дотеп і його відношення до неусвідомленого»), яке Л. Виготський назвав класичним зразком будь-якого аналітичного дослідження2. Психоаналіз не міг обминути увагою форму, оскільки зняття прихованої психічної напруги у душі митця можливе лише тоді, коли він знайде відповідну для цього, художню форму. Адже муки творчості як психічні муки часто пов’язані з незадоволеністю формою, що не дає розрядитися душевній напрузі повною мірою. Незнайдення відповідної форми — це закріплення невротичного стану, зумовлене низькою якістю сублімації. Фройдівський психоаналіз художньої творчості приділив однакову увагу аналізу особистості, що проводиться за зразком психотерапевтичного аналізу (бажання творчості сприймається через невротичний конфлікт), та аналізу твору, за якого зливаються позиції автора і психоаналітика: автор несвідомо «інтерпретує» власну невротичну ситуацію, займає психотерапевтичну позицію щодо своєї психіки; психоаналітик, ідучи за голосом «душі» автора, виводить цю інтерпретацію на поверхню свідомості.Методика психоаналітичного літературознавства розширюється у зв’язку з розширенням об’єкта дослідження. «Методика психоаналітичної літературної інтерпретації, — зазначив німецький психоаналітик Гамбургер, — залежить від орієнтації тлумача на особистість автора, зміст тексту, форму тексту, чи сприймання тексту»3. Орієнтація на особистість автора передбачає вияв неусвідомлених структур авторської психі