М. Возняк як літературознавець

Міністерство освіти і науки України

Дрогобицький педагогічний університет ім. Івана Франка

Філологічний факультет

Кафедра української літератури та теорії літератури

Реферат на тему:
М. Возняк як літературознавець

Виконала

студентка 5 курсу

Пастернак Ольга

Дрогобич 2017

Зміст

Вступ……………………………….....…………………………….3

1. Наукові праці про М. Возняка…………………………….…5
2. Літературознавча діяльність М. Возняка……………...10

Висновки…………………………………………………………..16

Список використаної літератури…………………………...18

ВСТУП

 «Різноманітна й напрочуд плідна організаційно-наукова діяльність академіка Возняка у вивченні спадщини найбільшого після Шевченка українського письменника, його власна колосальна продукція з її високим науковим рівнем, виховання франкознавчих кадрів і накреслення перспектив дальших досліджень – усе це дає нам повне право іменувати академіка Михайла Возняка фундатором українського франкознавства»^[1], – так влучно окреслив коло франкознавчих студій М. Возняка його учень Іван Денисюк, рельєфно вказавши на різноаспектну дослідницьку діяльність академіка (наукову, педагогічну, історико-літературну, організаційну, пошукову, реноваційну, популяризаторську, розвиток і виховання учених-франкознавців, перспективне планування франкознавчих студій та інституцій і т. д.). Без франкознавчих праць М.Возняка фактично неможливо досліджувати будь-яку Франкову художню, наукову чи публіцистичну продукцію, адже це дозволяє звернутися ad fontes, вичерпно, обʼємно та стереоскопічно визначити і класифікувати як емпіричний фактаж, так і перші результати науково-теоретичних i дослідницьких пошуків у цій галузі українського літературознавства. Вознякову спадщину вирізняє цілісна єдність кількісного та якісного компонентів франкознавчих студій, поєднання гносеологічної (пізнавальної) та аксіологічної (ціннісної) наукових функцій.

Незважаючи на очевидну і непроминальну присутність наукового доробку Михайла Возняка у франкознавстві, активне використання його напрацювань у практично всіх помітних монографічних розвідках про різноманітні аспекти творчості і наукової діяльності Івана Франка, численні біографічні, бібліографічні, журналістські, історичні та історико-літературні поточні і ювілейні статті і збірники, наукова спадщина фундатора франкознавства ще не стала об’єктом комплексних синтетичних літературознавчих студій, що свідчить про недостатній рівень вивчення цього питання та визначає актуальність і новизну теми наукової роботи.

Бібліографія праць «про Возняка» є надзвичайно об’ємною^[2]. Так само невичерпною для вивчення залишиться величезна спадщина Михайла Возняка, що нараховує понад 500 позицій, потребує узагальнення і систематизації його життєпис. Звертаючись до основної «домени» у науковій спадщині Возняка – франкознавства, слід зазначити, що І. Денисюк ще у 1990 році так писав про свого учителя у цитованій вище статті: «Дослідженню спадщини великого Каменяра М. Возняк присвятив до півтори сотні праць, найбільше за кількістю франкознавців свого часу. Це була якась четверта частина наукового доробку вченого. М. Возняк першим ужив термін «франкознавство» і накреслив його орієнтири на широку скалу і сам працював у цій галузі перманентно, систематично і невтомно, виходячи з конкретно-історичних умов, стану науки й потенціалу матеріалу, що його знав і розумів так глибинно, як жоден інший учений – його ровесник»^[3].

1. Наукові праці про М. Возняка

Надзвичайно цікавим є той факт, що одним із перших наукові публікації М. Возняка проаналізував сам І. Франко, який відзначав активність молодого науковця, загалом схвально оцінив його перші наукові розвідки, однак статтю «Життя і значення Івана Франка» (1913) зганив за фактологічні і стильові похибки. Про Франкову рецепцію раннього Возняка пише сучасний франкознавець Микола Легкий так: «Отже, І. Франко високо поціновував ранні літературознавчі студії М. Возняка, вважав їх цінними здобутками науки про літературу та фольклор, стежив за розвитком його таланту. У діалозі представників старшої й молодшої генерацій голос молодого вченого лунав чітко й упевнено. Полеміку з боку І. Франка викликали окремі фактичні неточності й помилки, що їх припускався М. Возняк і що стосувалися насамперед біографії поета»^[4].У цій статті Легкого досліджено відомі прижиттєві контакти Франка і молодого Возняка, полемічні вузли, відгуки й рефлексії класика нашого письменства про молодшого колегу, піднято великий фактографічний матеріал.