Є. Кононенко «Без мужика»

ПОЕТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

на тему:

«Є. Кононенко «Без мужика»»

Есей «Без мужика» (фрагменти «творчої» автобіографії) є поєднанням психологічних пошуків з феміністичною проблематикою. Кононенко, по сутівідриває особливий жіночій простір, що не тотожний чоловічому, простір, який не обмежений стереотипами патріархальної традиції образу жінки. Відкриття здійснюється певною мірою в психологічній та емоційній сфері і пов’язане воно з переглядом сформованих традицією ролей, які виконуються жінкою. Кононенко намагається заперечити традиційні стереотипи як репресивні і згубні для повноцінного розвитку жіночої особистості. У збірці новел «Повії теж виходять заміж» Є. Кононенко повертається до жанру оповідання, який зажив їй літературної слави ще в середині дев’яностих, 14 новел розбито на два тематичні розділи: «Там» і «Тут». Перший розділ присвячено долі українських олен, руслан, нель, які з волі ситуації опинилися не лише «там», а й у ліжках із тамтешніми чоловіками. Чоловіками на загал уважними, тактовними, хоча й трохи дивакуватими (за винятком підто- птаного спокусника-афериста Антоніуса ван Ремера з «Нема раю на всій землі»). Цікава, але ще з радянського життя новела «Земляки на чужині», з її зустріччю патріота-киянина й не- закомплексованої киянки на квартирі знайо- мих під час стажування в Москві, мала б ввійти до розділу «Тут» [1].

Для Кононенко світ людини і світ філософічності – одне ціле, а звідси подив, захоплення, біль та сум. Головною темою Євгенії Кононенко є становлення «інтелігентної жінки» на початку 90-х, яка живе у патріархальній країні і прагне отримати незалежність («Ти фізично відчуваєш гноблення своєї жіночої сутності... Хай загинуть усі чоловіки, для яких домашній борщ і домашні пироги є цінністю! Зварити їх живцем у казанку з домашнім борщем!... Топити їх в компоті, як сліпе кошеня!» есей «Без мужика»), її життя (романи «Імітація», та «Зрада», мала проза), морально-етичні стосунки типу «чоловік-жінка» (збірка оповідань «Повії теж виходять заміж», «Зустріч у Сан- Франциско») тощо. Без мудрого розуміння краси, не побачити всемогутнього Бога в маленькому листочку найменшої рослинки. Згідно із світоглядною системою Кононенко, у природному вигляді, тобто як створила природа, ми справжні, істинні, добротворчі і миролюбні. У цьому й сутність філософських засад Кононенко, тонкість душевних переживань. Письменниця проголосила загальнолюдські ідеали добра, справедливості, краси, правди, любові, милосердя. Кононенко намагається подати свою істину світу, а відтак перебороти депресію, відчай і психічну деструкцію у профанному бутті – це значить полюбити буття таким, яким воно є насправді.

Продовженням жіночого дискурсу такої модернізації національної свідомості можна вважати феміністичний есей Є. Кононенко «Без чоловіка» з жанровим самовизначенням – «фрагментами «творчої» автобіографії», який відкриває нову книжку письменниці.

Автобіографічний нарис вражає читача своєю імпульсивністю та гострим словом: у ньому розповідається про дуже болісний досвід творчої жінки. Інші два тексти, вже знайомі читачеві, звучать відносно виважено. Це роман «Ностальгія», в якому повільно, з увагою до таємничих деталей розгортається детективна історія кохання, і на перший погляд настроєва новела «Втрачені стіни» — спогад про друзів дитинства. Усі три тексти пов’язує ностальгічний настрій: туга за молодістю, за коханням, загалом за повнокровним життям, яке оформляється в зовсім іншій, «неповнокровній» моделі. Попри контрастну ностальгію, усі три тексти також об’єднує українське чоловічо-жіноче питання, осмислене в умовах нового — демократичного — світу. Найбільш чітко це зосереджено в есе, чиє самоаналітичне дослідження має також прояснити органічне походження фемінізму окремо, що тісно пов’язане з творчістю [1].