Інформаційна діяльність Українського інституту національної пам’яті

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ ЯК СОЦІАЛЬНА МІСІЯ ДЕРЖАВИ….…………..…………………………..

1.1. Державна політика у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу……...................................................................

1.2. УІНП як центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики з відновлення та збереження національної пам'яті.…...

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ І НАПРЯМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УІНП ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ……………………....

2.1. Напрями інформаційної діяльності УІНП…………………………….

2.2. Інформаційна діяльність УІНП у вебпросторі………………………

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..…..…..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………....................................

ДОДАТКИ………………………………………………………………..……

ВСТУП

Актуальність дослідження. Наприкінці ХХ століття у царині гуманітарної політики відбувся вибух зацікавлення проблемою пам’яті. Це пояснювалося відомими історичними подіями загальнопланетарного й національних масштабів (розпадом біполярної системи міжнародних відносин, проголошенням нових національних держав на пострадянському просторі) і фахівці філософії, психології, соціології, політичних наук розпочали вивчення цього феномена, відкриваючи його нові характеристики та особливості. Адже «memory studies» («студії пам’яті») викликають жвавий інтерес науковців, відкриваючи розуміння ключових питань людської поведінки та суспільства загалом. А що пам’ять загалом і пам’ять політична є складним і багатогранним феноменом, має досить значний потенціал у сфері застосування у визначальних напрямах суспільного розвитку, її відновлення, формування та конструювання має як позитивні, так і негативні наслідки.

Усвідомивши весь потенціал, який містить у собі історичне минуле, його осмислення та інтерпретація, політичні еліти почали активно залучати і використовувати цей компонент у своїй діяльності. Так постало поняття політики пам’яті – одного із напрямів функціонування інститутів держави у царині дослідження та конструювання минулого, вироблення спільного бачення тяглості етнонаціонального буття, етнонаціональних символів і цінностей, етнонаціональної свідомості.

Дослідженням окремих аспектів політики пам’яті в Україні у її різних проявах (з огляду на ідеологічні, етнічні, конфесійні та інші чинники) активно займаються такі вчені, як В. В’ятрович [23], Ю. Зерній [28], А. Киридон [32], А. Коник [33], А. Меляков [35], Ю. Опалько [37]. В. Середа [43], В. Солдатенко [45], Ю. Шаповал [49] та інші.

Український діяч В. В’ятрович зробив значний внесок не лише у теоретичні дослідження, а й практично реалізував дердавну історичну політику пам’яті, будучи десять років на посаді голови УІНП. На думку В. В’ятровича, «національна пам’ять – надзвичайно цінний сукупний досвід поколінь. Пам’ять про спільне життя наших предків тримає в купі наші родини, вона ж об’єднує більші спільноти, такі як нації. Тому вона – один зі стовпів національної самоідентифікації». Свого часу автор запропонував реалізовувати політику національної пам’яті через такі три основні складові: підручник, місця пам’яті та історичний календар [23].

Оскільки пам’ять генерує смисли й значення стосовно минулого через свою «змонтованість» в політику, вона раціоналізується і «долучається» до реалізації цілком прагматичних інтересів і цілей влади [33, c. 163]. Найчастіше політика пам’яті розглядається як спосіб підтримання політичними засобами «надчутливості» соціуму до його травматичного досвіду [49]. Так, сучасна дослідниця Ю. Зерній, досліджуючи цю проблему, зазначає, що про політику