Шпаргалка по "Истории"

1. Визначте об’єкт, предмет, завдання «Джерелознавства всесвітньої історії» та його місце в структурі історичної науки.

Джерелознавство - це метод і система пізнання, це аналіз і синтез джерел, воно вивчає походження джерел, їх складну структуру, функціонування джерел в історичних дослідженнях. Предметом вивчення джерелознавства є закономірності формування джерельної бази в історичній науці та окремих її груп, відображення в них процесів історичного розвитку, людської діяльності, культурної та духовної спадщини. Завдання джерелознавства

• розробка головних принципів дослідження джерельної бази;
• вироблення принципів та методів наукового дослідження історичних джерел і використання джерельної інформації;
• опрацювання теоретичних проблем джерелознавства окремих історичних галузей чи дисциплін, зокрема Історії України;
• аналітико-інформативне вивчення, критичний аналіз окремих джерел та їх комплексів;
• систематизація та опис джерел та груп джерел;
• розробка методів пошуку нових джерел;
• забезпечення історичних досліджень вірогідною джерельною базою;
• складання на основі джерельної бази комплексу наукових фактів.

Дж. і. має важливе значення для наук соціогуманітар. циклу. У його структурі виокремлюють два осн. компоненти: теорію і практику. Перший включає сукупність систематизов. теор. знань про предмет, об'єкт, методол. засади, завдання та функції Дж. і., тобто його заг. теорію, а також теорію джерелознавства різних галузей і дисциплін істор. науки; другий – аналітико-інформ. та прикладне джерелознавство, пов'язане з безпосеред. практикою пошуку, виявлення і вивчення окремих джерел, їх груп або комплексів з метою визначення інформатив. цінності, здобуття і використання почерпнутих відомостей у конкрет. істор. дослідженнях. У приклад. Дж. і. вирізняють джерелознавство окремих галузей істор. науки, напр., археології, всесвіт. історії, історії Європи або істор. епох: античні джерела, джерела середньовіччя.

2. Висвітліть процес становлення джерелознавства як галузі історичної науки. Основні етапи розвитку.

Антична Греція, Рим ( 5 ст до н.е. – 5.ст н.е) Уже в працях античних авторів – Геродота, Таціта, Фукідіда, Лівія, Страбона, Саллюстія та ін. — простежуються спроби критичного використання джерел, зіставлення їх з іншими носіями відомостей. Якщо Геродота вважають "батьком історії", то Фукідіда можна назвати "батьком джерелознавства", оскільки його "Історія" ґрунтувалася на багатьох джерельних документах — договорах, деклараціях, законах, листах, власних спостереженнях. Ще в середньовіччі, особливо в епоху Відродження (6-16 ст) , були започатковані археологічні розкопки, збирання, колекціонування і систематизація антикварних пам´яток матеріальної та духовної культури предків. Італійські гуманісти Петрарка і Лоренцо Валла з допомогою критичного методу переконливо довели факт підробки середньовічних грамот, зокрема так званого "Дару Костянтина", що утверджував вищість церковної влади над світською. Певним продовженням "антикварного напряму" збирачів і коментаторів текстів доби Ренесансу можна вважати діяльність учених-ченців — болландистів та мавристів, завдяки яким було досягнуто великих успіхів у справі збирання, критики та публікації джерел. За доби Просвітництва(17 ст-18ст) були започатковані спеціальні знання про джерела, їх пошук, вивчення та використання. Помітний внесок у розробку теоретичних засад джерелознавства зробили автори знаменитої "Енциклопедії", зокрема Д. Дідро, Ж. д´Аламбер, Вольтер. Вони значно розширили саме поняття джерела у таких статтях, як "Факт", "Достовірність", "Критика", "Історія". Важливе місце в розробці теорії та практики джерелознавства займає французька школа "Великих істориків" першої половини XIX ст. Тьєррі, Гізо, Міньє та інші її представники звернулися до ґрунтовного вивчення величезного масиву середньовічних джерел, що відображали події тієї епохи, коли формувалися економічні, соціальні та культурні передумови буржуазних революцій. Найповніше проблеми джерелознавства були розроблені у працях Гізо, який розрізняв критику фактичну, текстологічну, логічну тощо. Йому належить знаменитий вислів про те, що ніщо так не фальсифікує історію, як логіка, оскільки факти самі по собі ще не складають історії, а в історика досить часто виникають різні мотиви для підтасування фактів. З середини XIX ст. (епоха позитивізму) розпочався новий етап у розвитку європейської історичної науки в цілому та джерелознавства зокрема. Провідником нового напряму історичної думки виступив професор Берлінського університету Леопольд фон Ранке, якому вдалося створити унікальний напрям і наукову школу німецької класичної історії. Основна увага приділялася дослідженню документів зовнішньополітичних інститутів різних держав, а методика джерелознавчого аналізу зосереджувалася здебільшого на зовнішній критиці джерел. Ідеї Школи Ранке справили значний вплив на західноєвропейських позитивістів, які також чимало зробили для опрацювання теорії та практики джерелознавства. До того ж, створена у 1884 р. Американська історична асоціація на своєму установчому з´їзді проголосила ідеї Ранке каноном для американської історіографії. Важливою заслугою позитивістської історіографії, що базувалася на історіософських поглядах І. Тена й О. Конта, є визнання пріоритету джерел в історичному дослідженні, опрацювання теорії проблем джерелознавства, хоча самому визначенню поняття історичного джерела її представники не надавали особливого значення. Тен вважав, що джерело — це лише форма, подібна до реліктової мушлі. Точніше й лаконічніше цю думку сформулювали Ш. В. Ланглуа і Ш. Сеньобос, які розуміли під джерелами сліди, залишені думками і діями людей. Вони окреслили роль допоміжних історичних дисциплін у встановленні історичних фактів, розробляли методику зовнішньої критики джерел. З іншого боку, за детальним аналізом фактів, що містилися в джерелі, та їхньою абсолютизацією губилося розуміння джерела як реального явища історичного процесу, що має властивість не лише відображати факти, а й впливати на подальший розвиток подій. На рубежі 19-20 ст. Модернізм. Включало в себе реалізм – продовження позитивізму. Ідеалізм – неокантіанство, об’єктивність пізнання слід шукати в самому суб’єкті, а не поза ним. Історичні джерела визначае сам історик. Представники – Йоган Бернхард