Становище Украiни на початковому етапi революцii

СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ РЕВОЛЮЦІЇ

Михайло Грушевський, Іван Крип’якевич, Дмитро Дорошенко та інші визначні історики розглядають період національно-визвольної війни 1648-1657 років як ключовий момент у відновленні державності українського народу. За їхнім поглядом, цей період завершив процес формування української національної держави, відомої як Українська козацька республіка. Сучасні українські історики продовжують розглядати ці події як невід’ємну частину загального процесу боротьби за створення національної держави, її незалежність і територіальну цілісність [6].

Хмельниччина внесла значні зміни в міжнародно-політичну систему Східної Європи, а також в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України. Перебудовано велике і середнє землеволодіння феодалів Речі Посполитої, а кріпацтво було обмежене. Утверджувалася козацько-селянська земельна власність. Важливим наслідком було формування нового верховенства – козацької старшини, яка у подальшому еволюціонувала в українську шляхту в ХVIII столітті та українське дворянство в XIX столітті.

Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель і продовжила традиції старої українсько-руської державності. Її вплив протягом століть простежується до новітньої доби, а саме до національно-визвольної революції 1917 року і формування сучасної української держави у 1917-1920 роках [7, c. 245].

Коли Богдан Хмельницький звернувся до населення України із закликом підтримати його у боротьбі зі шляхтою Речі Посполитої, обіцяючи всім учасникам руху козацький статус, розпочалася жорстока селянська війна, спрямована проти шляхти та інших ворогів. Гасло "Змішати ворожу кров у полі з жовтим піском" стало символом цього військового протистояння. Загони, такі як Максим Кривоніс, Іван Ганжа, Олександренко, Чуйка, Степко, Неминикорчма, Вовгури-Лисенко, здійснювали насильство над неукраїнським населенням, часто вчиняли акти жорстокості.

Справедливість і порядок були порушені, і взаємні злочини стали загальним явищем. Загрози з обох сторін, такі як універсал коронного гетьмана Миколи Потоцького, що загрожував пограбувати майно повстанців та знищити їх сім’ї, свідчать про насильство та ворожнечу. Масові розстріли полонених, катування взятих у полон розвідників, саджання на палю – все це стало частиною жахливих подій того часу [9].

Упередженість і нетерпимість були властиві епосі релігійних війн, і це виявилось не винятком і під час повстання. Спроби гетьмана та старшин ввести обмежені акції помсти виявилися невдалими.

Під час повстання стали жертвами не тільки шляхта Речі Посполитої, а й євреї, греко-католицькі священики та українське міщанство. Все це вказує на трагічні наслідки і велику вартість, яку заплатили різні групи населення під час конфлікту.

Серед учасників антипольського повстання домінували антиєврейські настрої, які виявлялися у випадках насильства та переслідувань єврейського населення. Доля містечок, захоплених повстанцями, залежала від свавілля місцевих командирів, і часто євреї залишалися в живих лише тоді, коли давали "присягу" козакам та приймали хрещення по православному обряду.

У ряді міст, таких як Львів, Жолква, Замосць, Дубно, козаки вживали тактику викупу