Революція

Термін "революція" зараз став модним. Хтось вживає його у позитивному значенні, хтось, як Нестор Шуфрич, – у майже лайливому. Багато хто жонглює словом "революція", навіть не замислюючись – а чи мають право ці події так називатися? Спробуємо згадати, яким змістом наповнювали його класики. Адже революція - це не "танці й феєрверки". Це, насамперед - результат серйозних, глибинних перетворень. Зміст революції - не в тому, що замість Івана Івановича став правити Петро Петрович. І навіть не в тому, що замість партії Іванова до влади прийшла група Петрова.

Революція докорінно міняє суспільно-політичну, і в результаті - економічну систему у суспільстві. Революція під масою героїв й антигероїв, угрупувань, особистих інтересів, і інших зовнішніх проявів, які є лише піною, символом, приховує процеси глибинні. Якщо ж цього немає, то мова йде про переворот, про насильницьке захоплення влади, але в жодному разі не про революцію.

Насамперед, розберемось із самим визначенням: «революція»- це є докорінна (радикальна), якісна, різка зміна (стрибок), побудована на поступових кількісних змінах". Чи підлягають події в Білорусі під це визначення - спробуємо розібратися далі.

Що стосується складових революції, то їх, декілька. Це причини, передумови, цілі (завдання), рушійні сили, революційна ситуація, поштовх до революції, її хід, результати, підсумки й характер.

Головна ж причина революції у "класичному" розумінні - це протиріччя між новими продуктивними силами, з одного боку, і старими виробничими відносинами, які гальмують поступальний розвиток - з іншого. Що і відбулось в Білорусі.

Станом на сьогодні можна сказати, що Білорусь переживає найбільшу політичну кризу за свою історію. Безпрецедентна вулична активність, проте, не призвела до стрімкого краху існуючої політичної системи, котра, як виявилося, має значний резерв міцності. І хоча прогнозувати подальший розвиток протистояння фактично неможливо, деякі висновки за підсумками перших днів протестів все ж можна зробити.

1. Відкат владою силового сценарію в перші тижні призупинив ескалацію протистояння і загалом знизив динаміку протесту. Вихідні, коли існувала небезпека запеклих зіткнень, пройшли без ексцесів.

2. При цьому не знизилася, а навіть навпаки, збільшилася масовість вуличної активності.

У Мінську пройшла наймасовіша в історії Білорусі демонстрація. Мітинги і демонстрації відбулися в багатьох містах Білорусі, які взагалі не мали такого досвіду.

Причиною стали оголошені Центрвиборчкомом гігантські 80% тих, хто проголосував за Лукашенка, а також надмірна жорстокість під час придушення протестів у перші дні після виборів.

3. Попри масовість вуличних виступів, мітингарі за весь цей час так і не сформували єдиного політичного центру, який би представляв усіх протестуючих, координував їхню діяльність і виступав би від їх імені на переговорах із владою.

Так і не з'явилося яскравих лідерів, немає чіткої політичної програми і плану дій.

Немає і постійно діючого мітингу, який би "застовпив" територію і був би символом і центром протесту, на кшталт українського Майдану.

Ба більше, як показав український досвід, саме по собі перебування на вулиці великих мас народу може місяцями істотно не впливати на політичний процес.

Координаційна рада з передачі влади, сформована за пропозицією кандидата в президенти Світлани Тихановської, навряд чи зможе найближчим часом стати організуючою силою протестного руху, оскільки складається переважно з представників "старої опозиції", ніким не була обрана і має дуже великий потенціал для внутрішніх конфліктів.

4. З'явилося трохи більше визначеності з одним із найважливіших чинників у цій кризі – Росією.

Три телефонні розмови Путіна і Лукашенка мали на виході заяву про підтримку з боку РФ у разі потреби.