Київська Русь та західноєвропейське середньовіччя спільне і відмінне

Київська Русь та західноєвропейське середньовіччя: спільне і відмінне

                                                                                                                             Мельник Назар ІСТ-12с

Київська Русь — це середньовічна східноєвропейська монархічна держава, яка протягом свого існування мала зв’язки із різними країнами «відомого» світу. Так, Скандинавські країни, Візантія були основними країнами у списку Русі. Однак, не потрібно забувати, що у Русі були також зв’язки із країнами заходу.

Русь мала багато як спільних так і відмінних рис, відносно європейських країн.

По-перше, у 988 році Володимир Великий хрестив Русь. Прийняття християнства зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської "сім'ї правителів", з іншими монархами, такими як Королівство Франції, Священної Римської імперії та іншими. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Така ж ситуація відбувалася у європейських країнах, які приймали основи християнської церкви. Ситуація дещо погіршилася після 1054 року, коли християнська церква розділилася на два табори: західну християнську церкву (Католицизм) із столицею у Римі та на східну християнську церкву (Православ’я) із столицею у Константинополі. Русь залишилася у складі Східної церкви, так як мала тісні відносини із Візантією. Однак, цей вибір дав Русі багато проблем, так як Захід став 100-відстоково католицьким.

По-друге, Русь як і більшість країн Європи вела шлюбну політику. Найвідомішим «тестем Європи» є Ярослав Мудрий. У 1043 р., а за іншими свідченнями – у 1039 р., польський князь Казимир взяв шлюб з сестрою Ярослава Мудрого Марією-Доброгнєвою. У 1039 р. син Ярослава Ізяслав взяв собі за дружину сестру того ж Казимира Гертруду-Олисаву. Ці шлюбні зв’язки стали своєрідною ратифікацією договору, укладеного між Ярославом і Казимиром, згідно з яким Русь повинна була надавати військову допомогу Польщі, а польський князь зобов’язувався повернути руських полонених. У 1048 р. до Києва прибуло посольство на чолі з єпископом шелонським Рожером просити руки дочки Ярослава Анни для французького короля Генріха І. Згода була отримана, а сама княжна стала французькою королевою. Писемні джерела говорять і про тісні політичні й культурні зв’язки Русі та Угорщини, що зокрема знайшли своє відображення у доволі частих династичних шлюбах представників королівського роду Арпадів і давньоруської великокнязівської династії Рюриковичів. З 1034 по 1046 р. у Києві проживали сини угорського герцога Ласло – двоюрідного брата короля Іштвана І й руської княжни. Вони тут рятувалися від переслідувань королеви Гізели. Один із братів – Андрій, який потім став угорським королем, очевидно ще в столиці Русі одружився з дочкою Ярослава Анастасією. Третю дочку Ярослав видав у 1043 р. заміж за норвезького принца Гарольда Грізного – пізніше теж короля.