Украiнська лiнгвостилiстика: основнi поняття, напрямки й методи дослiдження

I. УКРАЇНСЬКА ЛІНГВОСТИЛІСТИКА: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, НАПРЯМКИ Й МЕТОДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Від стилістики практичної до теоретичної

В українському мовознавстві другої половини ХХ – початку ХХІ ст. спостерігаємо зростання наукового інтересу до проблем стилістики. Збільшується кількість праць, присвячених вивченню не лише тради- ційного об’єкта стилістики – мови художньої літератури, а й до- слідженню загальних питань стильової диференціації мови, аналізу функціональних стилів. Це дало підстави авторам академічного видання “Сучасна українська літературна мова. Стилістика” зробити висновок, що лінгвостилістика в 70-ті роки ХХ ст. “стала одним із плідних напрямків українського мовознавства” [I: 121, с. 12].

Виокремившись у самостійну галузь наукового вивчення мови у 50– 60-ті роки ХХ ст., лінгвостилістика виявляє тісний зв’язок з історією літературної мови, культурою мови, семасіологією, історією національної культури, а також із психологією, соціологією. У зв’язку з тим, що в ХХ ст. нагромаджено значний фактичний матеріал із практичного мовно- стилістичного аналізу, виникає потреба теоретичного узагальнення – визначення основних понять стилістики, методів лінгвостилістичних досліджень. Цього вимагає й змінена картина бачення мови, визначення її як об’єкта дослідження не лише лінгвістики, а й інших суспільних наук.

Осмислення проблем стилістики безпосередньо пов’язане з філосо- фією мови, з актуалізацією психологічного напрямку в мовознавстві. Са- ме цей напрямок превалює в сучасній науці про мову, хоч як назвемо цю галузь пізнання – функціональною, комунікативною, антропоцентрич- ною, когнітивною, прагматичною чи будь-якою іншою лінгвістикою. Змінивши структуралістський підхід до мови, коли остання розглядається сама в собі і структура одиниць нижчого рівня детермінує структуру оди- ниць вищого рівня, власне, переорієнтувавши структурний аналіз на роз- криття закономірностей зв’язку мови й мислення, на пізнання різновидів комунікативних стратегій, в яких важливу роль відіграє категорія оцінки з її неодмінним національно-культурним компонентом, сучасне мово- знавство зосереджує увагу на пізнанні мовної і концептуальної картини світу. У цій науковій парадигмі важлива роль відводиться стилістиці.

До 60–70-х років ХХ ст. можна говорити про розвиток лінгво- стилістики в межах інших галузей мовознавства, зокрема лексикології, граматики, а також історії літературної мови. З одного боку, стилістична характеристика мовних явищ доповнювала опис лексичної, граматичної системи літературної мови, а з другого – виявляла такі структурно- функціональні ознаки мовних одиниць, які потребували осмислення в нових категоріях наукового пізнання мови. Саме в цей період виникає потреба розмежування п р а к т и ч н о ї і з а г а л ь н о ї (теоретичної) стилістики. Перша орієнтована на практичне удосконалення мови, вибір

мовцем найдоцільніших форм спілкування у різних суспільних сферах, на засвоєння мовних норм, друга – на обґрунтування поняття мовного стилю, стилістичної системи національної мови, загалом – визначення сутності стилістичних категорій в лінгвоукраїністиці.

У праці “Нариси з загальної стилістики сучасної української мови” І. Г. Чередниченко розрізняє з а г а л ь н у стилістику як “вчення про виражальні мовні засоби і використання їх у різних стилях і стилістичних колоритах мови” та ч а с т к о в і стилістики, “призначені для висвітлення питань окремих стилів” [I: 133, с. 12]. Автор використовує термін лінгво- стилістика з відповідним оцінним коментарем – роботи з так званої “лінгвостилістики” [I: 133, с. 12] і накреслює перспективи розширення об’єктів лінгвостилістики: “ще немає досліджень історії становлення і розвитку стилів української мови, не зроблено конкретного визначення методів стилістичного дослідження; відсутнє розмежування лексичного, граматичного і стилістичного аналізу явищ мови” [I: 133, с. 12]. Однак і сама праця І. Г. Чередниченка, й наступні дослідження підтвердили існування в лінгвоукраїністиці передусім стилістики мовних засобів (мовних ресурсів) або рівневої стилістики, яка, оперуючи одиницями конкретних мовних рівнів (лексичного, граматичного, словотвірного) і застосовуючи власне стилістичні методи дослідження, репрезентує опис стилістичної системи української мови.