Назви тварин в сучасній українській мові: питання походження й словотворення

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Факультет філологічний

Кафедра української мови

Курсова робота

Назви тварин в сучасній українській мові: питання походження й словотворення.

студентки групи 6.0365-у

Калюжної Анастасії Миколаївни

Науковий керівник:

Доктор філологічних наук

професор Білоусенко Петро Іванович

Запоріжжя

2018

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1: Назви тварин в системі української мови………….……..5

1.1 .Зооназви як об’єкт мовознавчих студій українських та закордонних дослідників……………………………………………5

1.2. Походження назв тварин…………………………………..…..8

Розділ 2: Словотворення назв тварин……………………………..…12

2.1. Загальні відомості про словотвір назв тварин………………..12

2.2. Типи словотворення назв тварин……………………………...15

Висновки…………………………………………………………………...21

Список використаних джерел…………………………………….……23

Вступ

Курсова робота присвячена дослідженню походження та словотворенню назв тварин в сучасній українській мові.

Актуальність теми зумовлена потребою поглибленого вивчення лексики на позначення тварин.

Основні терміни, які використано в роботі:

Лексика (від гр. lexikos – словесний, словниковий): 1. Словниковий склад, сукупність слів якоїсь мови чи діалекту. 2. Сукупність слів певної сфери вживання. Лексика загальновживана – лексика, яку використовують усі носії мови незалежно від професії і спеціальності, освіти, місця проживання тощо. До загальновживаної лексики належать насамперед назви життєво необхідних понять, що зв’язані з суспільним життям. Ця лексика стилістично нейтральна, зрозуміла і звична для кожного носія мови, вона однаковою мірою використовується в усному і писемному мовленні. Загальновживана лексика вільно уживається в усіх функціональних стилях мови, а тому її ще називають між стильовою [2, c. 117-118].

Лексика на позначення тварин власне належить до загальновживаної лексики.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivacio — відхилення, утворення), — це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом їх творення.

Зоологічна номенклатура (найменування) тварин української мови характеризується як семантичною неоднорідністю, так і різноманітністю словотворчої структури.

Незважаючи на підвищений інтерес лінгвістів до вивчення лексичного складу української літературної мови, семантико-граматична структура зоолексики (найменування звірів) ще повністю не вивчена. В тому і полягає науковий інтерес і актуальність дослідження. Увагу східнослов’янських мовознавців привертала різноманітна лексика на позначення живої природи. Вони досліджували найменування рослин, птахів, риб, тварин, діалектні назви вівчарства (А. А. Берлізов, Г. І. Богуцька, А. С. Герд,                             Й. О Дзендзелівський, Н. Н. Забинкова, Н. Ф. Зайченко, Г. П. Клепікова,       Е. П. Рукіна, В. І. Сабодаш, О. М. Трубачов, А. М. Шамота, М. К. Шарашова, Л. Д. Фроляк).

Перші спроби вивчення назв тварин в українській мові здійснила В. І. Карпова на матеріалі пам’яток ХІX-ХX ст. та Н. П. Дейниченко на діалектній основі.

Мета роботи – дослідити походження та описати основні способи словотворення назв тварин в сучасній українскій мові.

Мета дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

а) дослідити лексику на позначення тварин як об’єкт мовознавчих студій;

б) з’ясувати з яких іноземних мов походять назви тварин;

в) описати основні способи творення зоолексем;

г) розкрити їх словотворчі особливості;