Внутрішня форма та мотивованість термінів

Внутрішня форма та мотивованість термінів

1. Поняття «внутрішньої форми»
2. Мотивованість терміну
3. Мотивованість терміну з точки зору когнітивної лінгвістики

1. Термінологічні системи (ТС) будь-якої науки є не лише фрагментом відбиття концептуальної картини світу, а й результатом вияву закономірностей та особливостей творення й функціонування термінологічних одиниць на рівні лексики. Як відомо, одними з найвагоміших характеристик терміна як слова або словосполучення спеціальної сфери вживання є системність та упровадженість. Однак неабияку роль у процесі термінотворення відіграє також внутрішня форма та мотивованість термінів. Не будучи одним із основних критеріїв оцінки терміна, мотивованість сприяє його запам'ятовуванню, полегшує встановлення зв'язків з іншими термінами та іншими терміносистемами. Поняття «внутрішня форма» виражає сукупність двох лінгвістичних явищ: співвідношення твірної і похідної основи та ознаку, яка пояснює вибір звукової оболонки, тобто ознаку, покладену в основу вибору назви. На думку О. Потебні, похідне слово завжди містить у собі не попереднє слово, а лише відношення до нього.

Внутрішня форма терміна - багатогранне асоціативне утворення, об'єктивно пов'язане зі структурними характеристиками поняття й суб'єктивно усвідомлюване через зв'язок однієї з граней позначуваного з іншими явищами дійсності. Саме ця грань (мотивуюча ознака) створює буквальне значення терміна, яке не завжди буває надійним орієнтиром для розкриття змісту поняття, практично ніколи не може достатньою мірою репрезентувати "дійсне значення" терміна й не завжди відбиває внутрішню логічну структуру поняття.

Не слід плутати такі поняття, як«внутрішня форма» та «етимологія». Внутрішня форма є буквальним значенням слова, його мотивацією. Етимологія − це походження слова. Розглянемо, наприклад, слово банкрот. Походить воно з талійського словосполучення banca rotta, що буквально означає «поламана лава». Отже, відповідне італійське словосполучення є, якраз, етимологією даного слова, а буквальне значення цього словосполучення − мотивацією слова банкрот, тобто його внутрішньою формою.

Характеризуючи внутрішню форму слова, О. Потебня пише: «У слові ми розрізняємо зовнішню форму, тобто членороздільний звук, зміст, що об’єктивується через посередність звуку, та внутрішню форму, або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким висловлюється зміст». Звідси, визначаючи внутрішню форму як найближче етимологічне значення, О. Потебня в першу чергу розумів спосіб утворення імені при його синхронічному розгляді, а не обов’язкове врахування всіх його етимологічних особливостей.
У сучасній лінгвістиці, як відомо, нема єдиного погляду на проблему взаємостосунків внутрішньої форми та етимології лексичних одиниць. Більш логічно не змішувати ці дві категорії, через те що, слідуючи за В. Г. Вариною, вважається, що між внутрішньою формою та етимологією не існує безпосереднього взаємозв’язку. Разом з цим на певному рівні внутрішня форма може мати своєю передумовою розкриття етимологічного значення відповідних одиниць, особливо з метою обґрунтованого підтвердження її існування (це притаманно насамперед для непохідних одиниць типу стіл). Головна відміна між внутрішньою формою та етимологією полягає в тому, що остання розглядається переважно гіпостазовано, безвідносно до синхронного стану лексичного значення, в той час як внутрішня форма, яка іманентно властива кожному слову, для носія мови не завжди має затемнений характер, незважаючи на можливе суб’єктивування її відтінків, особливо у випадку сприйняття ідеї апріорної інтерпретації.

1. Внутрішня форма безпосередньо пов'язана з мотивованістю. Під мотивованістю у мовознавстві розуміють: 1) відповідність значення слова до його звучання; 2) структурно-семантичну властивість слова; що дає змогу створити раціональні зв'язки між значенням та звуковою оболонкою слова на основі їх лексичної й структурної зіставленості; 3) співвідношення між внутрішньою формою та лексичним значенням мовних одиниць. При цьому внутрішня форма зумовлена тільки семантикою компонентів цієї одиниці. Мотивованість – це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти поняття, що він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте вона сприяє кращому усвідомленню та запам'ятовуванню терміна. Відповідно до чотирьох способів творення термінів виділяємо три типи мотивації: семантичну, морфологічну, аналітичну. Щодо запозичень, то вони мотивуються на рівні своєї мови. На думку С. Гайди, «статистичними значеннями, якими є етимологічні й синхронні лексичні значення, мотивація набуває динамічного характеру». I далі: «На противагу категоріальному структуральному значенню мотивація − конкретніша, індивідуальніша». Оцей динамічний усвідомлений характер мотивації є каркасним моментом системного характеру термінотворення. Внутрішня форма лексичних одиниць репрезентується морфемною структурою і утворює не просту сукупність значень та вживань її складників, а деяку єдність взаємопов'язаних елементів.

Дискусійним залишається питання, чи внутрішня форма властива усім словам. Існує точка зору, що вона відсутня у запозиченнях з інших мов, у непохідних мовних утвореннях, а також у словах, утворених шляхом метонімічного перенесення. Виходячи з цих міркувань, можна дійти висновку: не всі слова у мов і є мотивованими.

Погоджуючись із наведеними думками стосовно загальновживаних слів і номенклатурних знаків, і таки вважати, що усі терміни мотивовані, а їх мотивованість зумовлена дефінітивною функцією. Причому мотивованість термінів − явище і внутрішньомовне, і зовнішньомовне. У свою чергу «вивчення зв'язку між значенням та внутрішньою формою визначається мотивованістю», тобто мотивованість уявляється нам як співвідношення внутрішньої форми та значення терміна. Оскільки терміни творяться різними шляхами, то і мотивованість у них буде виявлятися по-різному.