Організаційні форми транскордонного співробітництва

Організаційні форми транскордонного співробітництва (1СТ)

Зміст (1СТ)

Вступ (1СТ)

Розділ 1  4ст Історичний аспект формування транскордонного співробітництва та класивікация її основних форм.

Розділ 2 (11СТ)

Висновки (1СТ)

Список використаних джерел та літератири (1СТ)

Вступ

        Глобалізація набуває все більшого значення у сучасному світі, вона вплиає на всі сфери: політичну, економічну, соціальну, культурну, тощо. Значення міжнародної торгівлі для багатих та бідних регіонів є різним. Для перших це несе позитивний вплив, для других негативний вплив, адже це веде до збільшення розриву між регіонами. Центральні регіони переважно є більш розвинутими, ніж прикордонні. Багато проблем виникає між транскордонними      регіонами в в екологічній, транспортній, економічній, культурно-освітній, соціальній та інших сферах, для розв’язання яких потрібно об’єднувати зусилля. У звязку з цим Рада Європи постійно наголошує, що роль регіонів у вирішенні економічних проблем розвитку держав постійно зростає і  держава повинна розширювати повноваження регіонів. Усе більшого значення для розвитку багатьох регіонів певної країни набуває транскордонне співробітництво. Транскордонні регіони обєдують можливості та ресурси своїх територій для вирішення спільних проблем та соціально-економічного розвитку територій. Транскордонне співробітництво охоплює різні за формою і змістом відносини між територіями країн-сусідів. Різноманітні форми ТКС є інноваційним елементом і рушійною силою для сталого розвитку прикордонних і транскордонних регіонів, “полюсами зростання” у периферійних прикордонних регіонах.

         Головні інституційні форми транскордонного співробітництва в Європі починають формуватися з другої половини ХХ століття. Спочатку транскордонні відносини розвивалися спонтанно в формі співробітництва місцевих органів влади, регіональних прикордонних співтовариств та громадськості у розвитку економічних, культурних і соціальних зв’язків, обмінів, завдяки інтенсифікації руху населення у прикордонних територіях країн Бенілюксу з метою вирішення спільних проблем у захисті навколишнього середовища, працевлаштування. Поступово таке співробітництво почало набувати організаційних рис і реформувалося у стійкі організаційно-правові форми транскордонної співпраці. Не існує універсальної форми транскордонної взаємодії, оскільки  форми транскордонного співробітництва є різноманітними.

Розділ 1 Історичний аспект формування транскордонного співробітництва та класивікация її основних форм.

        Головним документом, який легалізує транскордонні відносини, зокрема сприяє децентралізації прийняття рішень щодо міжнародної співпраці, є Європейська Рамкова Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, укладена у Мадриді у травні 1980 році, а також два додаткових протоколи до неї, схвалені пізніше. Мадридська конвенція дає визначення транскордонного співробітництва як будь-яких спільних дій, спрямованих на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться у складі двох та більше країн, та укладення з цією метою необхідних угод. Внаслідок задекларованих прав, регіони можуть самостійно започатковувати політичну та економічну співпрацю із сусідами, спираючись на власні інтереси та на самостійно розроблені програми і концепції, а це, в свою чергу, значно спрощує співпрацю. Поява і визнання міжнародного фактора в регіональній політиці призвела до децентралізації владних та економічних структур і сприяла розвитку політичної і економічної демократії на теренах прикордонних територій суміжних держав.