Теорія територіально-виробничого комплексу

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі економічного розвитку великого значення набувають знання про раціональне розміщення продуктивних сил, що дозволяє забезпечити більшу ефективність виробництва, отримати максимальний прибуток при бережливому, раціональному використанні природно-ресурсного потенціалу. Тому знання теорії територіально-виробничого комплексу є однією з умов для досягнення цих результатів.

Мета написання наукового завдання: ознайомитися із особливостями теорії територіально-виробничого комплексу.

Об’єкт дослідження ‒ територіально-виробничий комплекс.

Предмет дослідження ‒ теорія територіально-виробничого комплексу.

Основними завданнями роботи є:

• зібрати та опрацювати літературні джерела, що стосуються теорії територіально-виробничого комплексу;
• проаналізувати закономірності формування територіально-виробничих комплексів;
• охарактеризувати умови і фактори розвитку територіально-виробничих комплексів;
• ознайомитися з класифікацією і типологією територіально-виробничих комплексів.

1. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ТА НАУКОВІ ПІДХОДИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ І РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

1.1. Основні підходи

Дослідження процесів розвитку і розміщення продуктивних сил здійснюється за допомогою сукупності багатьох підходів. Серед них найбільш ефективними на різних рівнях пізнання є такі: галузевий, міжгалузевий, регіональний, системно-структурний, історичний, комплексний, екологічний, проблемний, програмно-цільовий, відтворювальний.

Галузевий підхід розроблений досить ґрунтовно і має значний вплив на прийняття рішень. Попередником галузевого підходу був аналіз пункту розміщення окремого підприємства залежно від розташування джерел сировини, палива, напівфабрикатів, трудових ресурсів та районів споживання готової продукції за критерієм мінімізації витрат. На цьому принципі ґрунтувалася класифікація галузей і виробництв.

Міжгалузевий підхід, або аналіз розвитку і розміщення сукупності галузей, що тісно взаємодіють (за сировинними, проміжними та кінцевими продуктами, технологічними та іншими ознаками), є дещо менш розробленим порівняно з галузевим.

Регіональний підхід зосереджує увагу на вивченні специфічного для цього регіону просторового поєднання продуктивних сил, враховує те, що відрізняє один район від іншого. Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил зумовлені тим, що об’єктивно існують відмінності в людській життєдіяльності навіть в межах однієї країни ‒ в господарстві, в рівнях життя, у суспільно-політичному устрої, у культурі. Значення регіонального підходу в дослідженні розміщення продуктивних сил зростає у зв’язку з реформуванням управління економічною і соціальною сферами в регіонах на основі розширення їхніх прав, самоврядування і самофінансування.

Системно-структурний підхід у широкому розумінні передбачає аналіз складних об’єктів. Наприклад, міжгалузеві комплекси, економічні райони аналізуються, з одного боку, як складні, динамічні, відносно автономні, цілісні утворення, а з іншого ‒ як невід’ємні елементи (частини) багаторівневих територіальних суспільних систем. Оскільки розміщення продуктивних сил може здійснюватися на загальнодержавному, регіональному і конкретно міському, поселенському рівнях, цей підхід потребує узгодження, координації результатів і висновків, зроблених на різних територіальних рівнях.

Системно-структурний підхід пов’язаний з необхідністю дослідження розміщення продуктивних сил на всіх територіальних рівнях, аналізу відносин і різноманітних зв’язків, які інтегрують окремі компоненти продуктивних сил в єдине ціле, а також поєднують їх з іншими територіальними системами вищого або нижчого рівня.

Історичний підхід дає можливість відстежувати розгортання процесу розміщення продуктивних сил у часі, виявляти закономірності та принципи цього процесу з точки зору певних історичних умов, певної епохи.