Аналіз співробітництва України з Міжнародною організацією праці та Європейським Союзом у галузі охорони праці

Варіант 8

Аналіз співробітництва України з Міжнародною організацією праці
та Європейським Союзом у галузі охорони праці

Мета. Визначення відповідності державної політики України конвенціям Міжнародної організації праці та директивам Європейського Союзу.

Завдання. Проаналізувати співробітництво України з Міжнародною організацією праці та Європейським союзом у галузі охорони праці на прикладі однієї з конвенцій МОП, ратифікованих Україною.

Проаналізуйте права та обов’язки фізичних та юридичних осіб, які гарантовані конвенцією МОП:

Конвенція МОП № 150 про адміністрацію праці, 1978 р. (ратифікована 2004 р.)

МОП виробила низку документів, які закріплюють та просувають спеціальний статус державних органів нагляду та контролю у сфері забезпечення і дотримання прав найманих працівників у їх взаємодії із роботодавцями. Низку загальних положень, що визначають роль, функції і організацію національних систем регулювання питань праці, містять Конвенція МОП 1978 року (№ 150) щодо регулювання питань праці. Згаданий документ також встановлює загальну інституційну структуру для розробки, управління, координації та перевірки національної політики в сфері праці.

Конвенція МОП № 150 2004 року «Про адміністрацію праці: роль, функції та організація» і Рекомендація МОП № 158 – єдині міжнародні інструменти, які передбачають створення організаційної структури, в рамках якої здійснюється розробка, реалізація, координація, перевірка та перегляд національної політики в сфері праці.

У Конвенції визначено основні засади організації праці та передбачено обов’язок кожного члена, який ратифікує цю Конвенцію, щодо забезпечення у спосіб, що відповідає національним умовам, організації та ефективного функціонування на своїй території системи адміністрації праці, функції та обов’язки якої скоординовані належним чином, а також здійснення заходів, що відповідають національним умовам, для забезпечення в межах системи адміністрації праці, консультацій, співробітництва та переговорів між органами державної влади та найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників або у разі потреби представниками роботодавців і працівників.