Теоретичні засади формування міжнародної торговельної політики Китаю

Степаненко Юлії, ІЕ-301

Теоретичні засади формування міжнародної торговельної політики Китаю

1. Ставши членом Світової організації торгівлі (СОТ) 11 грудня 2001 року, Китай поступово зменшив адміністративні бар'єри в торгівлі та лібералізував свою зовнішньоторговельну систему. Відповідно до зміненого Закону про зовнішню торгівлю Китаю, який набув чинності в липні 2004 року, усі види бізнесу, включаючи приватні підприємства, можуть займатися зовнішньою торгівлею. Громадяни Китаю також можуть торгувати за кордоном особисто [1].

Станом на лютий 2022 року Китай вже створив 21 пілотну зону вільної торгівлі. Наразі Китай підвищує ефективність торгівлі шляхом запровадження системи «єдиного вікна» для міжнародної торгівлі та впровадження таких заходів, як поточний та наглядовий нагляд на основі кредитного нагляду [1].

Державні органи КНР використовують широкий арсенал тарифних і нетарифних інструментів. При цьому тарифи поділяються на загальні та преференційні. В китайській практиці використовуються і тимчасові і спеціальні імпортні мита, два види експортних квот, діють системи обкладення товарів внутрішніми податками. 

1. В рамках митно-тарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності в Китаї застосовується комплекс заходів, що включає мита, процедури та правила.

В Китаї існують різні ставки ввізного мита, у тому числі: загальні тарифні ставки, пільгові тарифні ставки, тарифні ставки найбільшого сприяння, звичайні тарифні ставки та тарифні ставки на позиції квоти [2].

Загальні ставки мита застосовуються до імпортованих товарів, які походять із країн чи територій, які не охоплені жодними угодами чи угодами, або з невідомих місць походження [3]. Загальні імпортні тарифи включають: імпортне мито, імпортний акциз та імпортне мито на додану вартість. Тарифи різняться в залежності від типу товару [2].

Пільгові тарифи для окремих країн і товарів зазначені в Повідомленні Комісії з митного тарифу Державної ради з питань введення митного імпортно-експортного тарифу КНР (2021) [2].

До країн, які отримують переваги від пільгових тарифів у рамках FTA (Договір про вільну торгівлю), належать Австралія, Бангладеш, Бруней, Камбоджа, Чилі, Коста-Ріка, Грузія, Ісландія, Індія, Індонезія, Лаос, Малайзія, Маврикій, Монголія, М’янма, Нова Зеландія, Пакистан, Перу, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Шрі-Ланка, Швейцарія, Таїланд та В’єтнам [2].

Тарифні ставки найбільшого сприяння є найбільш поширеними ставками імпортного мита. Вони значно нижчі, ніж загальні ставки, які застосовуються до країн, які не не відносяться до MFN (нації найбільшого сприяння). Вони поширюються на товари: імпортовані до Китаю з країн-членів СОТ; що походять із країн або територій, які уклали двосторонні торговельні угоди, що містять положення про режим НБН з Китаєм; які походять з Китаю [3].

Звичайні ставки мита застосовуються до імпортованих товарів, які походять із країн або територій, які уклали регіональні торговельні угоди, що містять преференційні положення щодо ставок мита з Китаєм [3].

Тарифні ставки на позиції квоти - відповідно до схем тарифної квоти (TRQ), товари, імпортовані в межах квоти, підлягають нижчому тарифу, а товари, імпортовані за межами квоти, підлягають підвищеним тарифним ставкам. Наприклад, ставка TRQ для імпорту пшениці в межах квоти становить один відсоток – значно нижча, ніж ставка MFN у 65% і загальна ставка мита у 130% [3].

Усі товари, що імпортуються в Китай, обкладаються національним податком на додану вартість (ПДВ) у розмірі 13 або 17%. 13-відсотковий податок доступний для певних товарів, які в основному належать до категорій сільськогосподарських та комунальних товарів, тоді як 17-відсотковий податок застосовується до інших товарів, що оподатковуються ПДВ [3].