Розглянути основні положення макроекономічної теорії японського економіста Т.Озави

Практичне завдання 1.

1. Розглянути основні положення макроекономічної теорії японського економіста Т.Озави;

Розширюючи модель економічного зростання К. Акамацу (різновид концепції “наздоганяючого розвитку”, або парадигма “гусей, котрі летять” (Flying-Geese)), К. Коджима і Т. Озава довели, що ПІІ загалом і ТНК зокрема суттєво посилюють економічний прогрес у країні-реципієнті – відбувається “стиснення” фаз розвитку галузей країни-реципієнта. Залучаючи інвестиції у країну-лідера, наслідуючи її промислову політику й використовуючи отримані від неї новітні технології, країна, що розвивається, з часом може очолити групу менш розвинутих держав і поступово наблизитися до країн Центру. Емпіричний аналіз, проведений у нових індустріальних країнах (Тайвані та Південній Кореї) та у країнах з ринками, що зростають (наприклад, Таїланді, Малайзії, Китаї), показав, що трансферти провідних технологій, що супроводжують ПІІ, забезпечили розвиток капіталомістких галузей і наблизили ці країни до світових лідерів з виробництва та експорту споживчих товарів, особливо з невеликою доданою вартістю.                                                                                Т. Озава запропонував розділяти т. зв. “про-торгові” ПІІ, які стимулюють зовнішню торгівлю, оскільки відображають рух капіталу з порівняно безперспективних галузей у зарубіжні з конкурентними перевагами та “анти-торгові” – ті, що переміщаються з конкурентоздатних секторів у неконкурентні, переважно сформовані у країнах з високими протекціоністськими бар’єрами. Країни з ринками, що зростають, переважно реалізують експортоорієнтовану політику і намагаються приваблювати проторгові іноземні інвестиції у виробництва з високим зовнішньоторговельним потенціалом. Згодом вони з реципієнта можуть перетворитися у донора зарубіжних інвестицій (як, наприклад, Китай), причому, як зазначає С. Іванова, через механізм злиття і поглинання капітал з країни, що розвивається, надходить у розвинуті країни.                                                        Однак потрібно зауважити, що наведені ефекти є доволі ідеалістичними щодо країн з низьким рівнем розвитку, зважаючи на далеко не альтруїстичні мотиви ТНК як основних каналів міжнародного інвестування. Так, прихильники концепції неоколоніалізму стверджують, що прихід на ринок слаборозвинутої країни прямого іноземного інвестора, передусім в особі ТНК, перетворює її на сировинний придаток індустріальної держави – де-факто нової метрополії, збільшує вплив останньої на ухвалення політичних рішень у країні-реципієнті і створює загрози її економічному суверенітету. Намагаючись забезпечити ефективність вкладень, інвестор віддає перевагу використанню власного управлінського персоналу та інтелектуальних ресурсів (особливо це стосується країн з нестачею людського капіталу). У результаті країна залишається у “заклятому” колі бідності за фактором людського капіталу, масштабні зовнішні фінансові вливання сприяють виходу з нього лише у довгостроковій перспективі за умови раціональної, проінноваційної державної політики. Потрібно також згадати про тривалі періоди окупності проектів, реалізація яких сприяла б зменшенню бідності, що в умовах глобальної економічної нестабільності зменшує інтерес іноземних інвесторів до діяльності в слаборозвинутих країнах. Окрім цього, наголосимо на неможливості отримати позитивні ефекти від залучення ПІІ в країнах зі слабкою фінансовою системою.

1. Основні проблеми інвестування, які було розглянуто в теорії японського економіста Т. Озави.

Сьогодні проблема підвищення ефективності інвестиційного процесу є однією із найважливіших. Для забезпечення стабільного розвитку економіки і досягнення конкурентоздатності на світових ринках необхідним є значний приріст інвестиційних ресурсів в економіку та їх оптимальний розподіл з урахуванням балансу між короткостроковою рентабельністю і стратегічними задачами розвитку національної економіки. Інвестиції є невід'ємною частиною будь-якої економічної системи. Вони покликані не тільки зупинити спад і пожвавити виробництво, але й створити умови для розв'язання більш складнішого завдання — глибокої структурної перебудови національної економіки.                                                                        Ключовою особливістю розвитку інвестиційного ринку є необхідність одночасного підвищення рівня життя і розгортання модернізації національного господарства .                                                                                        Необхідність інвестиційних вкладень в економіку стала очевидною для всіх господарських суб'єктів. Подальший розвиток економіки в тому числі і нашої держави неможливий без активної інвестиційної політики й ефективного використання інвестиційного потенціалу національної економіки. Однак, на сьогоднішній день в Україні інвестиційна активність внутрішніх і закордонних інвесторів значною мірою стримується за рахунок сформованого несприятливого інвестиційного клімату.                                                                        Залучення іноземних інвестицій є одним із ключових питань у ході реформування і модернізації економіки. З огляду на серйозне технологічне відставання більшості економіки світу в порівнянні з розвинутими країнами, позитивним може стати приплив іноземного капіталу і, як наслідок, розвиток міжнародного співробітництва на цій основі. Подібне співробітництво забезпечує доступ до нових технологій, а також дасть поштовх для збільшення обсягів вітчизняних інвестицій.                                                                                        Роль іноземних інвестицій в своїх працях досліджують багато вітчизняних та зарубіжних вчених, в тому числі Т. Озава, який у своїх працях зазначав основні ризики та чинники негативного впливу на інвестиційний клімат в середині країни, які приймаються до уваги іноземними інвесторами при налагодженні виробничо-комерційних та інвестиційних контактів. Можна виділити кілька груп ризиків, для наочності можна розділити їх на 6 груп:                                                                        1. Ризики законодавчого і нормативного характеру:                                                        - недостатня правова стабільність, зокрема постійні зміни законодавства стосовно платежів до бюджетів усіх рівнів та централізованих фондів спеціального призначення;                                                                                                                - невідповідність, у ряді випадків, між законодавчими актами і підзаконними нормативними документами як позавідомчого, так і відомчого характеру;                                                                                                                        - запровадження, подеколи, нормативних актів "заднім числом";                                - неврегульованість законодавства про банкрутство.                                        2. Ризики правового характеру:                                                                                - відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників та недобросовісних партнерів, недостатній рівень інвестиційної і правової безпеки та фінансових гарантій для інвесторів;                                                                        - слабка дієздатність судової системи, негативна;                                                - практика недотримання боржниками своїх зобов'язань;                                        - невирішеність проблем, пов'язаних із стандартизацією та сертифікацією продукції і товарів, приведенням її до загальносвітових вимог.                                        3. Ризики організаційного характеру:                                                                        - нестабільність економічної і податкової політики, її залежність від організаційних змін на урядовому рівні;                                                                                - значний адміністративний контроль та бюрократичні перешкоди (зокрема у сфері приватизації);                                                                                        - наявність певного рівня корупції.                                                                4. Ризики адміністративного характеру:                                                                        - повільність реструктуризації підприємств;                                                        - нечіткість визначення кола потенційних стратегічних інвесторів, у тому числі й закордонних, у процесі приватизації підприємств ключових галузей, від яких у подальшому залежить робота підприємств іншого галузевого спрямування.                5. Ризики фінансово-кредитного характеру:                                                                - скрутний фінансовий стан багатьох підприємств, а відтак їх низька привабливість для іноземних інвесторів;                                                                                - недостатня прозорість податкової політики, високий рівень оподаткування, який позбавляє державу конкурентних переваг при залученні іноземних інвесторів;                                                                                                        - високі ставки ввізного мита при надходженні іноземних інвестицій, а також високий рівень митних ставок на інвестиційний товар (обладнання, техніку, засоби тощо);                                                                                                                - відсутність механізму використання землі як застави під кредити в процесі інвестування;                                                                                                        - слабкість банківської системи, неможливість кредитування та гарантування іноземних кредитів на місцях.                                                                6. Ризики соціального характеру – низька купівельна спроможність значної частини населення, що зменшує можливості реалізації на внутрішньому ринку продукції підприємств, у т. ч. і з іноземним капіталом.