Феномен популізму у міжнародній політиці

Популісти Латинської Америки

Уго Чавес. Венесуела

Найбільше популізм укорінився в країнах Латинської Америки. Яскравим прикладом цього ж Венесуела З 1999 року і до 2013 президентом Венесуели був Уго Чавес, знаменитий популіст, який користувався величезною підтримкою бідного населення. Двічі перебирався на свій пост. На міжнародній арені Уґо Чавес був непримиренним критиком глобалізму, імперіалізму, політики США і персонально Джорджа Буша-молодшого. Поза Венесуелою він також користувався широкою популярністю серед населення Латинської Америки й інших країн світу. Неодноразово підтримував режим на Кубі і персонально Фіделя Кастро, якого вважав своїм другом. Пропонував плани інтеграції і співпраці у південній півкулі Американського континенту.

Найбільший популіст початку ХХІ століття, Уго Чавес, за роки свого президенства перетворив стабільну і відносно забезпечену країну на бідну і занедбану економічно державу.  І як взагалі змогла країна, котра посідає друге місце за запасами нафти в світі після Саудівської Аравії, мати бідне населення і найвищий у світі рівень злочинності і вбивств у своїй столиці?

Прикриваючись популістськими лозунгами про необхідність соціальної справедливості, чавесівські еліти грабували країну у дві руки, підгрібаючи під себе усі нафтодолари, у той час, коли Венесуела все більше почала занурюватися у страх і убогість. Тоді, коли Венесуела має чудові природні кліматичні дані, венесуельці були змушені експортувати більшість продуктів харчування із сусідньої Колумбії.

Ніколас Мадуро. Венесуела

Після смерті  Уго Чавеса 5 березня 2013 року  на пост президента Венесуели потрапив Ніколас Мадуро , і династія популістів продовжилася. На загальних виборах президенти країни 14 квітня 2013 року Мадуро випередив опонента і отримав 50,76% голосів. Однак його конкурент не визнав підсумки виборів, але Мадуро все одно став президентом Венесуели.

З 2014 року в Венесуелі розпочалися протести, які були викликані важкою економічною ситуацією у країні, що в свою чергу стало результатом невмілої економічної політики попереднього президента Уго Чавеса і нинішнього. Ще однією причиною цього став різкий спад цін на нафту.

У 2016 році парламент Венесуели спробував зняти з посади президента Мадуро, але спроба імпічменту не вдалася. Тоді його звинуватили в "державному перевороті".

У результаті правління Мадуро доходи уряду від експорту нафти скоротилися, і в країні почалася рекордна інфляція. Разом з цим населення країни стало стрімко бідніти.

Всього за час першого терміну політика Мадуро привела Венесуелу до дефолту, інфляція перевищила 2 млрд відсотків, а мільйони громадян втекли з країни (близько 10% населення).

10 січня 2019 року відбулася інавгурація на другий шестирічний термін президента Венесуели Мадуро, який відомий своєю симпатією до російського лідера Володимира Путіна. На виборах він переміг з результатом в 68% голосів виборців.

У відповідь на це Парагвай розірвав відносини з Венесуелою і закрив своє посольство там. У США також відмовилися визнавати президента. Зі свого боку, Перу відкликала з Венесуели для консультацій свого тимчасового повіреного.

23 січня в столиці Венесуели Каракасі тисячі людей вийшли на протести проти президента Мадуро. Жителі таким чином відреагували на заклик опозиції, яка не визнає результат виборів.

У результаті глава парламенту Венесуели і лідер опозиції Хуан Гуайдо оголосив себе новим президентом замість Мадуро. Його підтримала Національна асамблея, призначивши "перехідним" главою держави. Гуайдо приніс присягу під час опозиційного мітингу в районі Чакао в Каракасі.