Проблеми неосудності в Кримінальному праві України

                               ВСТУП

На перший погляд здається, що всі основні питання цієї складної,багатогранної,міждисциплінарної і дуже цікавої проблеми достатньо проаналізовані і досліджені,і що дискусія точиться лише довкола окремих положень,однак це-на перший погляд,про що свідчить вивчення протягом тривалого часу значного за обсягом,багатого за замістом і різноманітного за характером матеріалу в юридичних і медичних виданнях.

         На сьогодні багато надзвичайно важливих питань, пов’язаних з неосудністю,все ще лишаються дискусійними,лише окреслені без належного їх розвитку і дослідження,деякі взагалі не були висвітлені.

Актуальність  дослідження.  У сучасних умовах на шляху побудови в Україні правової держави зростає інтерес до проблеми вивчення особистості особи, яка вчинила злочин, в тому числі, особи, що має відхилення у психіці. Це зумовлено різними причинами.

Мета роботи - розгляд проблеми неосудності в Кримінальному праві України.

Завдання курсової роботи полягає в:

- дати загальну характеристику понять неосудності;

- дослідити теоретичні основи  неосудності;

- дослідити  сутність  та кримінально-правове значення категорії неосудності, і їі місце в кримінальному праві;

- розгляд критеріїв неосудності;

Об'єктом дослідження є категорія  неосудності в кримінальному праві.

Предметом дослідження є норми права, що регламентують проблеми неосудності, правозастосовна практика і проблеми функціонування зазначеної норм.

Практичне значення полягає в   комплексному характері дослідження проблем неосудності в кримінальному праві. Проблема неосудності, на глибоке переконання автора, не може бути вирішена сама по собі, без одночасного аналізу і вирішення проблем осудності та обмеженої осудності.

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОСУДНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Проблема  неосудності в сучасній постановці питання виниклана межі 18 – 19 століть. Ще всередині 18 ст. у Західній Європі таРосійській імперії важко психічно хворі засуджувались й карались, як іздорові люди. Перед судом не ставилося завдання з’ясовувати, чи неперебував неосудний при вчиненні злочину в стані психічного здоров’я, чині.

Вперше формула неосудності була наведена у французькому Кримінальномукодексі 1810 р. У концепції використовувався лише медичний критерій. Мова йшла лише про те, що немає ні злочину, ні вчинку, якщо під часвчинення діяння звинувачений перебував в стані божевілля. У цій формуліхоча й використовувався лише один медичний критерій, але значення їїпояви в кримінальному праві важко переоцінити. Новела була сприйнята, апотім й удосконалена у Кримінальних кодексах деяких європейських держав.  Так, у Зводі законів Російської імперії, виданому у 1832р., ужевизначалось, що злочин, вчинений у божевіллі, не ставиться у вину.

  Це принципове положення зафіксоване і в сучасному українськомукримінальному законі, починаючи ще з першого акта радянськогокримінального законодавства, в якому вирішувались питання Загальноїчастини кримінального права – в Керівних началах по кримінальному праву,прийнятих у 1919р. У них зазначалось, що суду й покаранню не підлягаютьособи, які вчинили діяння в стані душевної хвороби або взагалі в такомустані, коли ті, що вчинили його, не усвідомлювали своїх діянь. Ціположення були повторені в перших Кримінальних кодексах союзнихреспублік, наприклад Української РСР 1922р. Однак критерії неосудностіне лишались незмінними в міру розробки доктрини кримінального права ікримінального закону [10,c.87].

          Разом з тим слід зазначити, що проблемні питання теорії неосудностірозроблялися вкрай повільно. Розвиток теорії стримувався в певні періодирадянської влади, хоча й висувалися тези, що проблема неосудностіздобула своє наукове вирішення тільки на підставімарксистсько-ленінської філософії.

          Відносно розгорнута формула неосудності була наведена в Основнихначалах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924року. У них визначалось, що заходи медичного характеру належитьзастосовувати до осіб, які вчинили злочини в стані хронічної душевноїхвороби або тимчасового розладу душевної діяльності, або втакому стані,коли вони не можуть усвідомлювати своїх дій або керувати ними. УКримінальних кодексах союзних республік були відтворенні положенняОсновних начал з тією лише відмінністю, що в Основних началах мова йшлапро неосудність як умову застосування заходів медичного характеру, а вКримінальних кодексах союзних республік – про неосудність деякоютермінологічною різницею як про підставу звільнення від покарання.