Структура правозастосовного акту

СТРУКТУРА ПРАВОЗАСТОСОВНОГО АКТУ

 Акт застосування норм права - це індивідуально визначене рішення, яке приймається уповноваженим суб'єктом у певній юридичній справі на основі відповідних правових норм з метою визначення наявності чи відсутності суб'єктивних прав та юридичних обов'язків конкретних суб'єкти або вимірюють відповідальність конкретних осіб за їх правопорушення[1, с. 257].

Класична структура  правозастосовних актів не повинна перевищувати більше чотирьох частин і складається з: а) вступної частини із зазначенням назви акта, а також органу, що видав, місце та час його введення, учасників справи , предмет справи та особи, щодо яких застосовується закон. діяти тощо; б) констатуюча частина, в якій викладається суть справи, в) мотивувальна частина, яка аналізує докази, дає їм оцінку, юридичну кваліфікацію з посиланням на норму, що застосовується; г) резолюція, яка визначає як основні, так і додаткові приписи окремих актів.

Цей варіант структурної побудови  правозастосовних актів вважається класичним, хоча він виявляє свою об’єктивацію в певних видах (актах) актів. У той же час, так звана класична побудова структури  правозастосовних актів не завжди може слугувати еталоном для всіх існуючих різноманітних видів цих актів [2, с. 121]. На практиці часто суб’єкту, який складає правозастосовний акти не має сенсу застосовувати всі частини класичної структури, оскільки в деяких випадках це може призвести до дуже великих текстів, які будуть містять зайву інформацію.

 У той же час,  знаючи про те, що у законодавство є вказівки, щодо складу частин  правозастосовних актів у різних галузях судочинства, а також аналіз змісту складених систем акта одночасно дозволяє зробити узагальнений висновок, що у більшості  правозастосовних актах, на мою думку, присутня наявність таких логічно взаємопов'язаних та взаємозалежних елементів: інформаційно-ознайомлювальної (вступної), констатуючо-описової, обґрунтовуючої чи наказової.  

Інформаційно-ознайомлювальна (вступна) частина поряд  із зазначенням місця та часу видання (прийняття) акта; найменування та складу органу, який його видав; осіб, які беруть участь у вирішенні та встановленні фактичної та правової основи справи; предмета (об’єкта) безпосереднього розгляду , – викладає причини та прямі мотиви створення  правозастосовного акта, здійснює посилання на інші документальні джерела, які послужили підставою для створення  акта.