Iнститут адвокатури в Украiнi: iсторiя та сучаснiсть

       Антоновська Б.В.

студентка 1-го курсу

судово-адміністративного факультету

Національного університету

«Одеська Юридична Академія»

ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

         Розвиток адвокатури в Україні має довгу та досить цікаву історію. Початок становлення адвокатури в Україні заклав Литовський статут, а саме його третя редакція, найбільш систематизований закон, за яким жила держава періоду Литовсько-Руської доби. Розвиток права в Україні пов'язаний з появою "Прав, за якими судять малоросійський народ" (1743 p.), Оскільки багатогранність і невідповідність законодавства, що діяло на українських землях того періоду,  ускладнювало розгляд кримінальних та цивільних справ. У цьому кодексі українського законодавства терміни "адвокат" та "повірений" використовуються вперше.[2] Адвокати завжди брали активну участь у громадсько-політичному житті українського суспільства: створювали громадські організації, надавали вирішального імпульсу економічному життю та, найголовніше, у різні історичні періоди ставали активними учасниками політичних перетворень. У різний час і за різних обставин правники були рупором українського населення у справі відстоювання  національної самоідентичності.

У 1860-70 роках Олександр II здійснив низку реформ, зокрема так звану судову реформу 1864 року, яка докорінно змінила всю систему правосуддя Російської імперії, яка на той час включала українські землі. Насправді судова реформа 1864 р. Була пов'язана з прийняттям "Судового статуту", який запровадив принцип незалежності та незмінності суддів, відокремив попереднє слідство від поліції та прокуратури, забезпечив змагальність, повністю зрівняв права переслідування та захисту. Головною складовою судової реформи було створення судового розгляду присяжних та створення безкоштовної адвокатури, відокремленої державою. [3]

           Ради присяжних в Україні були створені в Харкові, Києві та Одесі в 1904 році. Тому можна сказати, що в Російській імперії – вже тоді в умовах абсолютистської держави, адвокатура виконувала значну правозахисну роль.  

Пізніше, а саме в радянський період, у жовтні 1917 р. політична влада в країні була захоплена більшовицькою партією, і через це  розпочались експерименти з адвокатурою, як і з усією державою. Більшовики розглядали право, правову систему, адвокатів як тимчасові стимули  і  змушували усі організації працювати під їх опікою. Адвокатура не стала винятком. Це не вписувалося в ідею більшовиків про пріоритетний захист класових інтересів у порівнянні з інтересами особистості. Як результат правління,  адвокати Російської імперії були розпущені Указом "Про суд" від 24 листопада 1917 року, він скасував адвокатуру, прокуратуру, органи кримінального розшуку та всю судову систему. [4]

         Пізніше, в 1922 році, в період започаткування НЕПу, була проведена судова реформа, яка вплинула і на організацію адвокатури, а саме було прийнято "Положення про адвокатуру Української РСР" та "Положення про надання консультацій з питань надання правової допомоги населенню", згідно з яким провінційні колегії захисників у цивільних та кримінальних справах були створені під губернські ради народних судів в СРСР. Наприкінці 20-х років відбувся перехід до колективної форми організації праці, в результаті якої, у зв'язку з прийняттям постанови «Про реорганізацію колегій захисників», приватні кабінети були ліквідовані, а адвокати призначені на відповідні консультації. Також було створено адвокатську асоціацію правової допомоги. Збір за юридичну допомогу мав встановлену законом суму, яка сплачувалася адвокатурі та розподілялася  між її членами. В результаті переходу до колективної форми праці кількість адвокатів значно скоротилася [2].