Лекции по "Право інтелектуальної власності"

1. Охорона права інтелектуальної власності та захист права інтелектуальної власності: співвідношення понять. Зміст права на захист: матеріальна та процесуальна складові.

На сучасному етапі необхідно зважати на те, що термін “інтелектуальна власність” є широко уживаним у законодавстві багатьох країн світу та у міжнародно-правових угодах. З погляду на те, що термін „інтелектуальна власність” склався історично, він є умовним та має тільки термінологічну схожість із правом власності у його традиційному сенсі. Цей термін має розумітися як сукупність виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності.

Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності — встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності — сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.

Під захистом прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності розуміють передбачені законом заходи з їх визнання та поновлення, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав та законних інтересів авторів, власників охоронних документів реалізується через механізм захисту, що становить систему форм, способів та засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і заінтересованих осіб, яка спрямована на визнання та поновлення порушених прав, припинення порушення прав і законних інтересів авторів, власників охоронних документів та на застосування до правопорушників заходів державного примусу. Захист прав інтелектуальної власності – це діяльність особи (суб’єкта права інтелектуальної власності) та компетентних органів державної влади щодо застосування до правопорушника у встановленому законом порядку правоохоронних заходів примусового впливу з метою припинення правопорушення, відновлення порушеного чи визнання оспорюваного права, а також вплив на правопорушника. Особливості захисту прав інтелектуальної власності обумовлені специфікою об’єкта права інтелектуальної власності – результату інтелектуальної діяльності (інтелектуального продукту), що має нематеріальний характер.

Загальні підстави для захисту прав встановлені у ст. 15 ЦК України, до яких належать: порушення права, невизнання права, оспорювання права. Порушення права – це протиправна дія (бездіяльність), яка має наслідком ліквідацію належного іншій особі суб'єктивного права або обмеження свободи його реалізації як повністю, так і частково. Невизнання права – дія (бездіяльність), яка за змістом становить заперечення існування права іншої особи, але не має ознак порушення права – ліквідації або обмеження свободи його реалізації. Оспорювання права – дія (бездіяльність), що полягає в запереченні належності особі або обсягу відповідного права без ознак його порушення. Під формою захисту розуміють комплекс організаційних заходів щодо захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. В залежності від суб’єкта, який здійснює захист, розрізняють дві основі форми захисту: юрисдикційну (судовий та спеціальний (адміністративний) порядок захисту) та неюрисдикційну (самозахист, переговори, медіація, третейський розгляд).

 Наслідком порушення прав інтелектуальної власності є різні види юридичної відповідальності залежно від тяжкості порушення та його суспільної небезпеки. Цивільно-правова відповідальність дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду.

Значну роль у процесі нормотворення охорони інтелектуальної власності завжди відігравали міжнародні конвенції, які заклали засади розвитку національних правових систем у сфері охорони інтелектуальної власності. Найдавнішими і найвідомішими серед них є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р., Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р. тощо. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 р.) уперше визначила все коло об’єктів, які отримали охорону на міжнародно-правовому рівні: літературні, художні та наукові твори, виконавська діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі, винаходи, наукові відкриття, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, комерційні позначення тощо.