Феноен смерті у філософії та етиці

Феноен смерті у філософії та етиці

Людина це єдина істота в сучасному світі, яка здатна усвідомити сенс свого життя і факт його закінчення. Усвідомлення своєї нескінченності, смертності, штовхає особистість до самовлосконалення, розвитку її духовної сторони. Це виявляється у прагненні зрозуміти сенс свого буття і визначити своє місце в цьому мінливому світі. Тому, тема смерті та її феномену хвилювала філософів різних часів розвитку цивілізації. Разом з тим, вона актуальна і для психології, етики, юриспруденції, медицини та інших наук.

Розглядаючи тему смерті в сучасному її вираженні, варто зазначити, що вона набула значного переосмислення. Аналіз сенсу життя, і як наслідок немунучість смерті, розглядається через призму сучасної культури та ментальності людини.

Людині властиво забувати та не думати про смерть. Як зауважив В. Бехтерєв «У щоденній метушні людина забуває про проблему смерті і згадує про неї лише, коли це стосується близьких їй людей, коли по вулиці рухається похоронна процесія, але навіть у ці моменти ми не завжди думаємо про ту годину, коли смерть нас настигне».[ Вілков В.Ю., Салтовський О.І. Людина і світ: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – с.352] Проблема смерті, в більшості випадків, розглядається з її моральної точки зору.

Поняття “смерті” є досить складним та неоднозначним. Даний термін, варто розглядати паралельно з біологічним, иатафізичним та соціально-культурним виміром людського буття.

Проблема життя та смерті цікавила філософів на різних етапах історичного розвитку. Феномен смерті, деякою мірою, лягає в основу моральної та духовної поведінки людини в світі.

Серед яскравих представників філософії, що займалися дослідженням даного питання, варто відзначить А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Основна їх ідея полягала в тому, що людина усвідомлює свою смертність, тому сенс її життя не полягає лише у прагненні до щастя. Головна її мета - очікування смерті та всебічна підготовка до неї. Однак А. Шопенгауер відкидає суб’яктивну сторону проблеми смерті і розглядає її тільки з об’єктивної сторони.

подивитися на проблему життя і смерті «об'єктивно», поза їх відношенням до суб'єкта. Основні його ідеї вираженні в праці «Світ як воля та уявлення», в якій він розглядає смерті як прояв світової волі і неминучості.  "Смерть - воістину геній-натхненник, або Музагет філософії"[ Чешко В. Ф. Генетика, біоетика, політика: коеволюція культурно-психологічних парадигм // Практична філософія. — 2007. — № 3.], - писав Шопенгауер.

Напрацювання своїх попередників намагався систематизувати Зігмунд Фрейд. Як відомо, він займався дослідженням психоаналізу та несвідомого в людині. Саме це і було покладено в основу радикальної зміни поглядів на поняття “смерті”. Він розглядав Ерос (Інсктинкт життя) та Танатос (інстинкт смерті), як два протилежні несвідомі категорії, що діють в людині. Постійни суперечність між ними і визначає сенс існування та лягає в основу її кудбтурного розвитку. У психо-фізіологічному аналізі З. Фрейда феномен смерті набув нового вираження -- філософсько-антропологічний. Суть його полягала в тому, що людина народжується з ідеєю смерті та в процесі всього свого життя веде боротьбу з жизнєтворюючими імпульсами на підсвідомому рівні.

Зовсім з іншого боку заходив А. Камю. Основну увагу він зосередив на житті людини та її цінності через призму права на смерть. «Ми нічого не зуміємо зробити, якщо не будемо знати, чи маємо право вбивати ближнього чи давати свою згоду на його вбивство. Оскільки сьогодні будь-який вчинок прокладає шлях до прямого або непрямого вбивства, ми не можемо діяти, не з'ясувавши раніше, чи повинні ми прирікати людей на смерть, і якщо повинні, то заради чого»[ А.Камю. Бунтующий человек: Електронний ресурс. - Режим доступу: http://lib.ru/INPROZ/KAMU/chelowek_buntuyushij.txt_with-big-pictures.html].