Теоцентризм як домінантна риса філософії Середньовіччя

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КАФЕДРА філософії

Реферат

На тему:

"Теоцентризм як домінантна риса філософії Середньовіччя"

Виконав:

студент 1 курсу, 101 групи

юридичного інституту

денної форми навчання

Лосенко Богдан Миколайович

Науковий керівник:

Доцент, кандидат філософських наук
Соколов С. В.

                                                                          Київ

                                                                          2017

Зміст

Вступ
1. Теоцентричний характер філософії середньовіччя;

2. Загальна характеристика етапів розвитку теоцентризму:

2.1 Етап апологетики;

2.2 Етап схоластики;

2.3 Етап патристики;

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Середньовічна філософія розвивалася впродовж чималого проміжку часу – з II по XVI ст. Головною особливістю став  - теоцентризм (від грецького υέός, - бог); головними об'єктами філософського пізнання стають не космос і природа (як в античній філософії), а бог і людська душа.

У роки середньовіччя на зміну язичеським, політеїстичним (політеїзм - багатобожжя) релігіям приходять монотеїстичні (монотеїзм - єдинобожжя) релігії (буддизм, християнство, іслам). Європейська, візантійська і слов'янська філософії розвивалися в християнській традиції.

Філософія цього періоду або підпорядкована теології, або ототожнюється з нею. Теологія (богослов'я, вчення про бога) визначається як сукупність релігійних доктрин про сутність і дію бога, побудованих у формі ідеалістичного умогляду на основі текстів, прийнятих як божественне одкровення.

Епіцентром духовної культури та освіти стає християнська церква. Філософія цього періоду  була засобом вирішення тих чи інших проблем церкви,раціональною дисципліною,конгломератом знань,які можуть привести до вищого рівня осягнення Божих істин.

Лише одна Біблія визнавалася джерелом істинних знань,дарованих людству Богом. А нові дані про картину світу вважалися як помилкові або неповні знання,що заважають отриманню істини.

Вважалося що істини пізнаються лише за допомогою віри в Бога а також екзетики(тлумаченням біблійного тексту без зміни його головного змісту і суті. Тому головним предметом філософствування середньовічних мислителів були текст і слово біблійної мудрості.

1. Теоцентричний характер філософії середньовіччя

Феодальний спосіб життя, який був панівним у європейському середньовіччі, на відміну від античності (орієнтованої на предметно-речове бачення світу), формував бачення реальності «за образом і подобою» духу. В цьому плані людина феодального суспільства постає «духовною» людиною, тобто такою, що усвідомлює себе насамперед «одухотвореною» (такою, що має душу), а не просто тілесною (чи природною) істотою. Адже навіть - власність феодала становили передусім (і безпосередню) люди, або, як було прийнято тоді висловлюватися, — «душі».

Безпосереднім виявом особистісно-людського характеру соціальних відносин феодальної доби і виступає духовність. Не заперечуючи реальності речового світу, суспільна свідомість середньовіччя тлумачить її як «зовнішню видимість» більш фундаментальної реальності — духовного світу. Тому ключ до розв'язання всіх, у тому числі й суто «земних», проблем середньовічна людина шукає у сфері духу.

На цьому «ґрунті» і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим (так би мовити, «найконцентрованішим») втіленням духовності мислиться Бог, то теологія (богослов'я) підноситься за цих умов на рівень «найголовнішого» знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі «загадки буття».