Лекции по "Философии"

1. Ранні піфагорійці підкреслювали, що всі елементи чисел є елементами всього сущого. Причому спочатку числа нічим не відрізнялися від речей і зберігали суто речову і тілесну природу. Як би там не було, число в піфагореїзмі набуло сакрального значення і стало об’єктом вшанування. Не випадково Піфагор вважав, що щастя (“евдемонія”) полягає у знанні досконалості чисел.Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення – число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. "Земний порядок має відповідати небесному". Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця – основа всього, лінії створює двійка, поверхні – трійка, а тіла – четвірка. Числа виступають як самостійні сутності.  Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами. На відміну від попередніх філософів, які звертали увагу на якісний бік речей, Піфагор стверджує, що якість пов'язана з кількістю, і робить висновок, що "число володіє речами".

Піфагор уперше назвав Всесвіт “Космосом”, тобто “порядком”, розглядаючи його як єдність неба і землі, богів і людей. Можливо, вже сам Піфагор (обмеженість джерел не дає змоги стверджувати це категорично) почав “числовим способом” тлумачити окремі речі, душу, твори мистецтва і весь Космос. Всесвіт – це гармонійний Космос (до Піфагора Всесвіт сприймали як Хаос). Засіб вираження гармонії – урівноважені числа.

1. Піфагор розвивав теорію музики й акустики, створив відому "піфагорійську гамму" і провівши основоположні експерименти по вивченню музичних тонів: знайдені відношення він виразив на мові математики. У школі Піфагора вперше був виказаний здогад щодо кульоподібності Землі. Здогадка про те що рух небесних тіл підлягає певним математичним відношенням, ідеї "гармонії світу" та "музики сфер", в майбутньому призвели до революції у астрономії, вперше з’явились саме в колі Піфагора.

Піфагорійці створили першу математичну теорію музики. У якості символу піфагорійці вибрали п’ятипалу зірку, хоч сам Піфагор казав, що з усіх фігур найкраще - коло, а з тіл - куля. У той же час серед геометричних теорем піфагорійців немає теореми про коло. Вони займалися в основному багатокутниками. Наприклад, вони вміли будувати багатокутник, подібний одному з двох заданих багатокутників одночасно рівний іншому.

У Космосі – десять сфер, упорядкованих за ідеальними математичними

пропорціями. Кожна сфера, рухаючись, «звучить», створює гармонійну

музику («музика небесних сфер»). Тому космос постає як гармонійно

побудоване і музично оформлене тіло.

1. Мистецтво – це наслідування (мімесис) гармонійного Космосу (тобто

природи).

1. Прекрасне – це упорядковане узгодження протилежностей, виражене в числах. Так, у прекрасній музиці – чітка числова відповідність між якістю звука і довжиною струни, яка звучить. Отже прекрасне існує у природі об’єктивно, незалежно від свідомості людини.
2. Піфагорійці: мірою всіх речей, прекрасного є Космос.

Софіст Протагор: мірою всіх речей, прекрасного є людина.

1. Сократа вважають творцем антропологічної теорії мистецтва, яка заперечувала панівні до його часу теорії натурфілософські,об’єктивно-ідеалістичні (у т.ч. піфагорійські). Натурфілософи вважали прекрасне властивістю окремих предметів, тіл / у Сократа прекрасне – це вираження розуму людини, її ідей.

Тези антропологічної теорії мистецтва Сократа:

*Ідею прекрасного потрібно співвідносити з людиною, а не з Космосом.

*Джерело уявлень про прекрасне – калогатійна людини (гарна, благородна, розумна).

*Прекрасний образ у мистецтві – відображення саме калогатійної людини.

*Митець, зображуючи прекрасну людину, повинен не просто копіювати її гарні зовнішні риси, а намагатися відтворити внутрішні якості цієї людини, її духовну сутність.

*Зображення прекрасної людини – це підкреслення у людині рис, притаманних першообразу (уявленню про типові взаємопов’язані прояви зовнішніх і внутрішніх якостей). Це початок теорії

художнього образу.

*Мімесис у Сократа – наслідування не природи, а першообразів, які виникають в уяві людини.

7.  Сократ вважав калогатійну людину гарною, благородною та розумною, відображенням   прекрасного образу у мистецві.