Етичний раціоналізм Сократа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки і менеджменту

Кафедра:економіка,менеджмент та  комерційна діяльність

Реферат

З дисципліни «Філософія»

На тему «Етичний раціоналізм Сократа»

Виконала: студентка гр.ОКД-17 Вовченко Любов

Перевірив: к.ф.н., доц. Линченко М.Д.

Кропивницький-2018

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                3

1.Специфіка античної філософії                                                                4

2.Сократичний переворот у філософії                                                        6

3.Проблема знання і чесноти у філософії Сократа                                        8

ВИСНОВКИ                                                                                        10

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                                                11

ВСТУП

Сократ народився близько 470-399 до н.е. . Це античний мислитель, а також  перший афінський філософ. Вважаючи, що «письмена мертві», віддавав перевагу усному міркуванню в ході діалогів на площах і в палестрах. У силу відсутності текстового авторського спадщини філософське вчення Сократа реконструюється на основі вторинних джерел, в першу чергу - сократичних діалогів раннього Платона, сократичної апології Ксенофонта, відомостей з Діогена Лаертський і Арістотеля. В історико-філософської традиції постать Сократа посідає особливе місце: якщо хронологічно він є сучасником Демокріта, то семантично його вчення відкриває нову сторінку в розвитку давньогрецької філософії.

Проблематика, що отримала свій імпульс від Сократа, зайняла дуже важливе місце у філософії. Це відбилося і в тематиці філософських творів таких як: Аристотель «Про душу», «Етика», «Поетика», «Риторика»; Авіценна (Ібн Сіна) «Книга знання»; Р. Декарт «Правила для керівництва розуму »,« Роздуми про метод »,« Трактат про пристрасті душі »; Б. Спіноза« Трактат про вдосконалення розуму »,« Етика »; Т. Гоббс« Про людину »; Дж. Локк« Досвід про людський розум »; К. А. Гельвецій« Про розум »,« Про людину »; А. Н. Радищев« Про людину, її смертність і безсмертя »; Гегель« Філософія релігії »,« Філософія духу » і т.д.

1.Специфіка античної філософії

Спочатку слово «філософія» вживалося в ширшому значенні, ніж пізніше. По суті це був синонім зароджування науки і теоретичної думки взагалі. Філософією вважалося сукупне знання древніх, ще не розділене на спеціальні області. Таке знання охоплювало конкретні відомості, практичні спостереження і висновки, узагальнення. У різні часи у різних народів  виникало питання, що таке філософія, але всі отримували  неоднакові відповіді. Це відбувалося з ряду причин. З розвитком людської культури. Відповідно перебудовувалися і «образи» філософії - уявлення про неї в умах філософів. Особливо відчутно змінювався вигляд філософії, її статус - зв'язки з наукою, політикою, соціальною практикою, духовною культурою - в переломні історичні епохи. Та й у різні епохи виникали різноманітні варіанти філософського розуміння світу і життя, відображаючи особливий досвід і долі країн, а також склад розуму і характер мислителів. Варіативність рішень, відповіді на одні й ті ж питання взагалі стануть важливою рисою філософської думки. Але при всіх змінах і варіаціях все ж таки зберігався зв'язок минулих і нових форм мислення, єдність того способу світорозуміння, який характеризує саме філософську думку на відміну від інших роздумів. Німецький філософ Гегель справедливо зазначив: як би не різнилися між собою філософські системи,то вони  б сходились в тому, що всі вони - філософські системи.Саме природу зробили предметом вивчення перші грецькі мислителі, в чиїх працях філософія постала насамперед у образі натурфілософії (філософії природи). Кожне конкретне спостереження вони намагалися приєднати до розуміння їх принципових питань. Насамперед їх цікавило виникнення і будова світу - Землі, Сонця, зірок. Ядром філософії на ранніх стадіях її розвитку, та й пізніше, було вчення про першооснову всього сущого, з якої все виникає і в яку все повертається. Вважалося, що раціональне розуміння того чи іншого явища по суті і означало зведення його до єдиної першооснови. З приводу її конкретного розуміння погляди філософів розходилися. Пошук єдності в різноманітті світу висловлював характерну для філософської думки задачу синтезу людського досвіду, знань про природу. Ці функції зберігалися за філософською думкою протягом багатьох століть. Хоча на зрілих стадіях розвитку науки, особливо з появою її теоретичних розділів, вони істотно видозмінювалися, філософський інтерес до природи не згас і, наскільки можна судити, згаснути не може.