Колективна пам'ять як ресурс для формування територальної ідентичності городян

Пам’ять минулого відіграє не останню роль в становленні соціокультурної ідентичності. Ідентичність – здатність людини визначати та відчувати свою належність до певної групи. Пам’ять про своє минуле необхідна будь-якій соціальній групі для того, щоб відчувати свою єдність, цілісність, свою відмінність від інших аналогічних груп.

Так чи інакше теми колективного усвідомлення минулого торкались в своїх дослідженнях такі визначні науковці як Я. Аcсман, П. Нора, З. Фрейд, Е. Фром, К. Юнг, П. Рікер, П. Жане, чиї роботи  й були розглянуті в ході дослідження. Також тема колективного усвідомлення минулого зустрічається роботах таких західних соціологів як П. Бергера, Т. Лукмана, Л. Леві-Брюля, А. Шюца.

Колективне усвідомлення минулого нами розуміється як результат дій, як людей, так і не-людських факторів; спосіб збереження соціально значущої інформації, без чого неможливе існування суспільства в цілому та окремих соціальних груп.

Колективна пам’ять складається з кількох прошарків: соціального несвідомого та культурної спадщини. Соціальне несвідоме – це те, що успадковується генетично, тобто етнічна психологія. Культурна спадщина складається, по-перше, з невираженої частини, яка представляє собою суспільну свідомість у вигляді національної мови, фольклору, звичаїв, знань і умінь, отриманих від попередніх поколінь, і, по-друге, вираженої частини, що складається з пам’ятників культури у вигляді артефактів, документів і освоєної суспільством природи.

Колективна ідентичність – це фундаментальна схожість членів певної групи, що виявляється у солідарності, колективній діяльності, спільній роботі; процес ототожнення, усвідомлення себе з різними соціальними спільнотами.

 Колективна пам’ять проявляє свій вплив на локальну ідентичність городян як нематеріальними способами, так і матеріальними. А саме, міське середовище, в якому існує локальна громада, та ті незримі зв’язки між членами громади.

Міський простір є місцем фіксації ціннісних змістів городян через матеріальні речі. Місто Вилкове саме по собі унікальне місто. Важливу роль не тільки для туристів, але і для городян відіграє архітектура міста. Лише тут можна знайти унікальні дерев’яні стежки, названі «кладки», котрі з’єднують між собою острови, на яких збудовані домівки з очерету. Стара частина міста і є тією самою культурною спадщиною, що акумулює колективні спогади. Звичайно, мешканці Вилкове звикли до тієї атмосфери, проте саме ці буденні речі є важливими для розкриття теми.

Важливо звернутися до історії. Люди, котрі багато років тому приїхали до дельти Дунаю, власноруч нагромаджували острови, виготовляли будівельні матеріали, майстрували стежки. Звісно, моє покоління не відчуває особливості у всьому цьому, тому що живуть у більш сучасній частині міста та практично не звертають увагу на стару. Проте, якщо розмовляти з поколінням моїх прабатьків, то на усіх цих буденних речах, як  дерев’яні стежки та маленькі річки – єрики, будується їх життя та їх спільнота.  Це відбувається тому, що  колись вони разом все це зводили, ремонтували, прочищали річки задля того, щоб можна було їздити човнами між островами. Словом, щоб місто жило. Саме ці колишні буденні клопоти й зафіксовані в архітектурі міста Вилкове та об’єднують її мешканців у громаду. Отже, важливість об’єктів міського середовища є незаперечною, адже вони, транслюючи і акумулюючи в собі досвід минулого, надають найпотужніший вплив на самоідентифікацію міської спільноти.